Ричард Харвуд - Чи дійсно загинули шість мільйонів?

Палаючи ненавистю до Українців і скориставшись викликаною хозарами-банкірами світовою економічною кризою, хозари-комуністи розпочали величезний за розмірами й найпідліший за методами геноцид Українців. Спочатку була винищена провідна верства народу — заможні, тобто, роботящі та талановиті селяни («куркулі») та частина інтелігенції (процес СВУ). Потім заздалегідь спланованим голодомором знищувались усі селяни підряд. Без колгоспів голодомор такого величезного розмаху здійснити було б неможливо. Спочатку зерно вивезли з колгоспів, а вже потім забирали ту незначну частину, що залишилась у селян. В урожайний рік на найродючих у світі землях голодною смертю загинули мільйони дітей та українських селян.

«Кількість жертв у справжній війні проти селянства (1929–1933 p.p.) — перевищувала загальну кількість загиблих у всіх країнах під час Першої світової війни» (Р.Конквест, с.7). Далі розстрілами та депортаціями винищувались всі Українці підряд від селянина та робітника до найвищих керівників і так аж до кінця 1938 року. На той час хозари мали таку силу, що могли б вигубити всіх нас. Але хтось же мусив працювати на землі, в шахтах та біля доменних печей, когось треба було у недалекому майбутньому гнати на Захід для «звільнення» пролетарів від капіталізму та установлення світлого жидівського панування. Була винищена майже вся (80 відсотків) провідна верства Українців: вчені, письменники, лікарі, вчителі, агрономи, інженери (див.[14]). Наскільки вистачило, їхні місця зайняли хозари та москвини.

Ні в голодоморах, ні в погромах 30-х років ніякої політичної, господарчої чи військової необхідності не було. Це було просто звіряче знищення Українців за те, що вони були Українцями. Це був свідомий і заздалегідь запланований геноцид. Кількість замордованих Українців в кінці двадцятих-тридцятих роках приблизно становила:

— розстріли та виселення за межі України «розкуркулених» 1929–1932 р.р. — 1 млн.

— голодомор 1932–1933 p.p. — 9 млн.

— терор 30-х років (процес СВУ, «кіровщина», 1937–1938) — 2,5 млн.

Геноцид 30-х років був справою жидівських рук і жидівських планів. Недивно, що західна преса, яка повністю контролюється жидами, його «не помічала» і не висвітлювала, не зважаючи на повідомлення чесних журналістів, таких як Малколм Маггерідж, Джозеф Олсоп, Гаррет Джоунз, Стенлі Річардсон та інших. Зовсім інше стверджував жид Дюранті, який у своїх репортажах писав, що «будь-яке повідомлення про голод у Московії — це перебільшення або злісна пропаганда». Його статті, а також повідомлення інших жидів, західна преса друкувала широко і охоче. Але правду Дюранті знав. У депеші англійського, посольства з Москви від 30 вересня 1933 року повідомлялося: «Україну повністю знекровлено… Дюранті вважає цілком можливим, що в Радянському Союзі померло не менше 10 млн. — посередньо чи безпосередньо від браку харчів». У той час жиди С. та Б. Вебб написали величезне «дослідження», в якому вони розглядали Московсько-хозарську імперію як взірець «нової цивілізації». Після голодомору 1932–1933 p.p. цю «нову цивілізацію» визнав керований сіоністом Рузвельтом уряд США. А в травні 1933 р. італійський консул у Харкові Граденіго писав до свого уряду:

«…Напевно необхідно зняти українську проблему протягом кількох місяців, з жертвою від 10 до 15 мільйонів чоловік. Нехай ця цифра не здається перебільшеною. Я тієї думки, що, мабуть, ЇЇ уже досягли. Це велике нещастя, яке скошує мільйони осіб і винищує дітей усього народу, вдаряє в дійсності тільки Україну, Кубань та середню Волгу…», тобто землі, заселені Українцями та німцями. Те, що для нас було страшною трагедією, для жидів було «новою цивілізацією».

Після першого видання цієї роботи деякі читачі справедливо дорікали мені, що дуже слабко висвітлений голодомор 1932-33 pp. Та 2001 року вийшла робота [8], де ця трагічна подія розглянута достатньо ґрунтовно, і в той же час вона невелика за обсягом, отже може бути видана масовим накладом і доступна широкому колу читачів. Взагалі вся історія України за часів жидівського панування у Московській імперії має бути переглянута й висвітлена саме так, якою вона була насправді — як десятиліття суцільного геноциду.

Щоб ні у кого не викликало сумнівів, чиїх рук ця робота і трагедії Русі-України 30-х років, приведу деякі факти про склад керівництва у Московській імперії у той час.

Основним керівним органом була компартія. Секретарями ЦК ВКП (б) були Иосип Сталін, Лазар Каганович. Про те, яку роль відігравав у суспільстві Л.Каганович, свідчить та обставина, що московське метро спочатку носило його ім'я, і лише значно пізніше, після політичної поразки хозарської кліки — ім'я Леніна.