Ричард Харвуд - Чи дійсно загинули шість мільйонів?

Навіть Жан Франсуа Кан висловлює у своїй книзі " Маріанна " неабияке роздратування бюрократами Всесвітнього жидівського конгресу, що розпочали процес про повернення жидівської власності, який завершився 3 березня 1998 року в Вашингтоні:

« Вони звели весь голокост до фінансових відносин, — пише він. — Виявляється, типовою жертвою нацистських варварів, архетипом найстрашнішого геноциду всіх часів був зовсім не робочий з Кракова, не майстровий з Лодзі, не чиновник з Києва, не власник магазинчика на Рю де Розьє, не безіменний кустар з Риги. Головним страждальцем тут виступає мільярдер-космополіт, що колекціонує Рембрандта і Рубенса, що почиває на горі золота, що володіє безліччю дохідних страхових полісів, який посилає своїх дітей вчитися в США, щоб вони змогли потім зробити блискучу кар'єру. Що ж, цьому могутньому лобі американських олігархів нітрохи не соромно переводити весь голокост у чисто ділове русло» .

Якби ці слова написав не Ж. Ф. Кан, а Форіссон, ми стали б свідками ще одного судового процесу! Я в цьому аніскільки не сумніваюся.

Роже Доммерг Полакко де Менас,

(жид, якому не до вподоби ідея тоталітарної іудопатіі)

__________________________________

A letter from Jewish French Dr. Roger Dommergue Polacco de Menasce to Stevens Spielberg

The «Shoa» sherlockholmised

(Цитовано за роботою Е. Ходоса "Христос — брат мой", Харків, 2001, с. 13–22.)

Стівен Спілберг — юдей, американський режисер

Роже Доммерг Полакко де Менас (Roger Dommergue Polacco de Menasce, народився в 1923 році) — франкомовний юдей, доктор психології, французький публіцист, письменник, відомий своєю підтримкою ревізіоністських теорій. Видав багато книг і статей про природню медицину, також випустив кілька ревізіоністських робіт, у тому числі "Освенцім, мовчання Хайдеггера" (фр. Auschwitz, le silence de Heidegger), після того як зацікавився цим питанням і тривалої переписки з відомим ревізіоністом голокосту академіком Робером Форіссоном.

У промові з нагоди призначення його губернатором України, виголошеній у вересні 1941 р., Кох сказав: «Панове! Я відомий як брутальна собака. Тому й призначений рейхкомісаром України. Наше завдання — вимотати з України все багатство… Коли ж ми виграємо війну, тоді я зроблю сіканці з українців, поляків та інших, що тут живуть».

Як бачимо, Кох говорив про Українців, поляків, але чомусь не назвав жидів, яких німці немов би масово винищували. Дивно, чи не так? Насправді дивуватися немає чому. «Масові вбивства жидів під час Другої світової війни» — одна з найбільших фальсифікацій під час, та вже після війни. Рейхкомісар Кох не назвав жидів як об'єкту знищення це випадково. Адже на той час вони практично всі повтікали з Русі-України. Окрім того, Гітлер та націонал-соціалісти боролися перш за все з ненависним комунізмом, який становив неабияку загрозу цивілізації. Щоправда, головними функціонерами комунізму були таки жиди, але на нижчих ланках управління було немало виродків із середовища корінного населення. Якщо на захопленій території до рук фашистів потрапляв комуніст, то його розстрілювали, не питаючи, хто він за походженням. А через те, що всі жиди були або комуністами, або носіями комуністичних ідей, то й виходило, що відстрілюючи носіїв юдонацизму, фашисти немов би вимордовують жидів. Звичайно, жиди гинули і на фронтах, де їх була мізерна кількість, і під час бомбардувань, і в концтаборах, але загалом у відсотковому відношенні їх загинуло дуже мало порівняно з іншими воюючими народами. Другу світову війну програли всі, і переможці, і переможені. Виграли юдеї, які її планували і спровокували. А 60 мільйонів гоїв загинуло, щоб жиди запанували у світі після війни. За оцінкою історика-жида Міхаеля Вольфсона, під час Другої світової війни загинуло 1 мли. 300 тисяч жидів, а відомого німецького і історика професора Ернста Нольте — 630 тисяч. Кількість жертв у 6 млн., яку раніше називали жиди, нічим не підтверджується і її необхідно віднести на рахунок їхньої невгамовної фантазії (газета «Русский вестник», 4.27–28,1994 р. з посиланнями на газети «Франкфурте альгемайне цайтунг» від 17.8.94 р.; 23.8.94 р. та «Вельт» від 26.2.94 р.). А Швейцарська газета Ді Тат (Die Tat) від 19 січня 1955р., посилаючись на статистику Червоного Хреста про жертви війни, прийшла до висновку, що «число жертв переслідування внаслідок расової чи ідеологічної політики між 1939 та 1945 pp. не перевищує 300 тис, не всі з яких були жидами».