Михась Кукобака: Міркування про антисемітизм, сіонізм і нацизм

В Ізраїлі ситуація майже один до одного. Прибульці, авантюристи з усього світу, «які називають себе євреями», щосили намагаються вигнати корінне населення окупованих земель, не зупиняючись навіть перед спробами фізичного знищення. Можна не сумніватися, якби не ООН, не протидія європейських країн, — добродії шарони й щаранські не посоромилися б застосувати й атомну зброю, і крематорії, не гірше ніж Гітлер. А що ще можна чекати від президента-«м’ясника», генерала Шарона, який з 14 років займається терористичною діяльністю? Те ж саме можна сказати про Менахема Бегіне і про багатьох інших політиків сучасного Ізраїлю.

Треба віддати належне мужності й об’єктивності вченого Фаїни Грімберг в аналізі нинішнього Ізраїлю. «Всі світові й не світові релігії мають своїх прихильників і свою спільноту. Але те, що конфесійна спільнотаповинна отримати державу, — це черговий експеримент. Неможливо отримати порожню територію, — на ній уже хтось живе. Виходить, її треба в когось забрати. Виходить, треба створити певну похмуру, агресивну й узагалі нам добре знайому ідеологію. Ідеологію ксенофобії».

Мені здається, у Фаїни Грімберг не повернувся язик назвати речі своїми іменами. Слова ідеологію нацизмувона делікатно замінила «ідеологією ксенофобії». Цікаво, що колишні чиновники різного рівня, які вірою й правдою служили кремлівським вождям, приїхавши в Америку або Ізраїль, стали більшими сіоністами-нацистами, ніж Папа Римський католик. Продовжимо цитування: «Насправді ми Ізраїль знаємо погано. Ми знаємо його переважно за нашими співвітчизниками вкрай правого спрямування. Але там є й інші люди, які бачать, до чого призводить ситуація. Вони не хочуть самовизначатися як громадяни держави, яка веде війну з корінними жителями цієї території».

Це правда. Тверезомислячі люди в Ізраїлі є. Члени Кнесе-ту: Йоси Бейлін, Йоси Сарід, Шломо Бен-Амі, Юлія Вольфович, Роман Бронхман і ще низка осіб — найдалеко-глядніші політики. Вони виступають за визнання Палестинської держави й за більш-менш справедливий мир з арабами. На жаль, вони в меншості. Поки в меншості. Однак той факт, що десятки й навіть сотні військовослужбовців уже відмовляються служити на окупованих територіях Палестини, дає надію.

Первосвященики Давньої Іудеї зробили воістину геніальний за своєю диявольською витонченістю винахід. Політичну ідею національної винятковості, названу нині нацизмом, вони прикрили релігійною оболонкою. Мовляв, Бог після створення Світу створив спочатку євреїв, як «обрану» націю. І лише потім інших: росіян, італійців, німців, коней, свиней, верблюдів — живих істот. Іншими словами, ми — євреї, тут зовсім не причетні. Так розпорядився сам Всевишній. За те, що ми, євреї, сумлінно дотримувалися всіх його Святих заповідей, Він призначив нас(або «обрав»), як зразок для світу.

Відволікаючись від теми, зауважу. Формально існує свобода віросповідання. Але спробував би хто-небудь сьогодні оголосити себе засновником нової релігії і за прикладом іудеїв привселюдно заявити: мовляв, ми, французи або росіяни, чукчі, німці і т. д., є «обраною» Богом нацією. Такого «первосвященика» відразу затаврували б як расиста. Звинуватили б його в пропаганді нацизму й розпаленні міжнаціональної ворожнечі. І напевно, запроторили б у каталажку. А новоявлену «релігію» відразу оголосили б екстремістською, деструктивною сектою й заборонили б. А от іудаїстам-сіоністам все безкарно сходить із рук.

Можна припустити, що дві тисячі років тому постулати сіонізму були якось виправдані. Тоді величезна Римська імперія, власне кажучи, і була «усім іншим світом» для євреїв й інших народів Близького Сходу. Для консолідації націй, у тяжкі періоди її історії; коли мова йшла про виживання, на допомогу залучали релігію. Віра в одного Бога, віра в чудо поєднувала народ і давала сили для боротьби. Яскравий приклад — історія французької дівчини Жанни д’Арк.

Відомо, «обраних» не судять. Вони тому й «обрані», що тільки вони вирішують, як розпорядитися долею окремої людини і навіть цілих народів. Кому можна дозволити жити, а кого бажано позбавити цього права. Особливо переконливо, якщо така акція відбувається від імені Бога. Перша спроба успішно проведеного геноциду одного з семітських народів була здійснена ізраїльським царем Саулом. Принаймні, цей факт зафіксований у «Святих Книгах». От як описує цю давню подію в одній зі своїх статей відомий чиказький сіоніст Олександр Лейдерман, на лекціях якого я не раз був присутній. Описує з відвертим схваленням (як взірець для наслідування) щодо нинішньої політики уряду Ізраїлю відносно арабів. І, мабуть, не тільки до них.