Михась Кукобака: Міркування про антисемітизм, сіонізм і нацизм

Але повернемося до нашої основної теми про «євреїв». У чиказькій газеті «Реклама» впав у вічі зразок шахрайської маніпуляції з терміном «нації», як і в прикладі з «антисемітизмом». Постійний автор цієї газети пан Вілен Люлеч-ник, аналізуючи книгу Павла Хлєбнікова, пише: «Від громадянства відмовився, від віри батьків відрікся! Тому вважати євреєм цього громадянина ніяк не можна… Євреї його ніколи й ніде своїм не визнавали. Сам факт народження від батьків-євреїв ще ні про що не свідчить». Напевне, пан Люлечник раніше був секретарем парткому, занадто вже стиль знайомий: «Весь радянський народ глибоко обурений» і т. д.

У цьому випадку пан Люлечник каже про відомого російського підприємця й політичного діяча Бориса Абрамовича Березовського. Просто «наукове» відкриття створив цей Люлечник! Єврей — як медаль «За відвагу» або премія за гарну поведінку. «Заслужив?! — привласнимо “єврея”! Погано себе повів? Знеславив почесне звання? — позбавимо «єврея». От ще одна «перлина» з тієї ж газети «Реклама». Це вже пан Володимир Букарський: «Бути євреєм — це привілей. І право іменуватися Євреєм треба заслужити».

Тут можна анекдот складати. «Не заслужив?! — позбавимо тебе “привілею”! Бажаєш в ефіопи — подавайся, бажаєш у китайці… Але відтепер євреєм ти не будеш!» Цікаво б знати рівень освіти цих панів. Про культуру й говорити не доводиться. Такі міркування свідчать, що люди, «які називають себе євреями», на підсвідомому рівні не зараховують себе до єврейських націй. Очевидно, навіть сумніваються в її існуванні.

Втім, у наш час, людина, «яка називає себе євреєм», однаково може означити себе зулусом, китайцем, французом — ким завгодно. І все буде правильно. Так само, як будь-який ефіоп, китаєць, мордвин або чукча може назвати себе «євреєм» і теж матиме рацію. Адже не секрет, що тисячі людей, які прожили більшу частину життя як білоруси, українці, росіяни, узбеки та інші раптом оголосили себе «євреями» і з легкістю змінили своє громадянство й місце проживання (не обов’язково на ізраїльське), коли стало вигідно.

Якщо дотримуватися такої логіки, то пан Букарський, звичайно, має рацію, привселюдно стверджуючи, що єврей — це «привілей», яким варто нагороджувати за якісь заслуги. Має рацію і пан Люлечник, коли «позбавляє» Березовсько-го звання «єврея» за відмову від ізраїльського громадянства. До речі, а яке громадянство в самого товариша Люлечника? Адже американські закони не визнають подвійного громадянства. Дивно, що свого часу, Брежнєв з Андроповим не здогадалися позбавити Солженіцина й Буковського «звання» російської людини, коли позбавляли їх громадянства. Певне, нікому було ідейку підкинути.

Все вищесказане не означає, що євреїв як нації не існує взагалі. Вони є, але їх так мало, що вже можна занести в «Червону книгу», як удегейців, алеутів, айнів або чукчів на радянському Далекому Сході. Всі ці народи на межі зникнення у результаті російської колоніальної політики. Незначна частина євреїв змогла зберегтися, тому що жили в арабських країнах серед родинного їм етносу. У часи справжнього антисемітизмуєвреї разом з арабами героїчно протистояли багатотисячним бандам хрестоносців із середньовічної Європи.

За всю історію існування Ізраїлю не було, і немає жодного політика-єврея, який мав коріння «із землі обітованої». Бен-Гуріон, Голда Меір, Менахем Бегін і всі інші — іммігранти або їхні батьки приїхали в Палестину з різних європейських країн, або зі СРСР. Пан Шарон має незрівняно менше підстав вважати себе євреєм, ніж, скажімо, російський поет Олександр Сергійович Пушкін ефіопом. Але Пушкін щиро визначив себе російською людиною і з повагою ставився до всіх слов’янських народів. Що ж стосується панів Шарона, Щаранського й багатьох до них подібних, то є великі сумніви, що вони в душі вважають себе євреями, хоча й називаються «євреями». В іншому випадку, вони не були б такими злісними антисемітами — люто ненавидять корінних жителів Палестини (арабів).

Американці люблять ідеалізувати історію своєї країни. Але згадаймо, з чого починалася Америка? Поряд із дисидентами, релігійними сектантами, переслідуваними в Європі, в Америку хлинула маса пройдисвітів, шахраїв всіх мастей. За багатьма з них, як кажуть, «мотузка або гільйотина плакали». Ще 160 років тому колонізатори вирізали корінне населення індіанців, цілими селищами. Про работоргівлю не будемо і згадувати. Цивілізація прийшла в Америку менше ніж 50 років тому. І за те, слава Богу.