Олег Ольжич - Дух руїни. По сторінках історії

Отже, тема руїни та її уроків, тема громадянської позиції українця перед її постійним маячінням на нашому історичному горизонті, — тема, до якої звернувся Олег Ольжич у своєму полум'яному маніфесті, обираючи свій жертовний шлях, — залишається актуальною і для нашої політичної думки, і для буденного самопочуття: дійсність не залишає місця для спокою. Тож читаймо Олега Ольжича. Читаймо інших наших мислителів, які задумувались над тим самим і тими самими тривогами краяли своє серце. Не шукаймо в них конкретних рекомендацій нам на злобу нинішнього дня: обставини змінилися часом до невпізнанності. Але в них є та глибина усвідомлення долі України і та гострота почуття відповідальності за неї, які потрібні всім нам нині.

І все-таки, «конкретне» питання — як позбутися загрози руїни тепер і на майбутнє, як подолати чвари й усобиці — залишається. Можлива відповідь на нього — не в закликах і порадах, хоч вони й неминучі та можуть бути повчальними. Але найвагоміша, незаперечна відповідь має визріти в самому житті. Потреба в такій відповіді повсюдно відчувається, отже — до неї маємо йти.

Колись не останній з мислителів людства сказав: ідея завжди була осоромлена, якщо суперечила інтересові. Може, й сумна істина, але історія її постійно підтверджувала і підтверджує. Втіха хіба в тому, що інтерес — це не завжди просто зиск. Нашим спільним інтересом може бути і наша потреба мати державу, яка захищатиме нашу свободу, наші людські права, боронитиме нашу землю, її природні багатства, її історичну перспективу, можливості реалізації творчих сил народу. Таким інтересом може бути і потреба трудівників мати можливість працювати на своїй землі, для своїх дітей, забезпечуючи свій нинішній день і їхнє майбутнє. Інтерес — це і потреба чесного підприємця бути захищеним від злочинних тисків і діяти в прозорій та сприятливій атмосфері, в межах законів своєї країни та під їхнім захистом. Інтерес — це і бажання вченого мати в своїй країні умови для повноцінної наукової роботи, що вводитиме його в світову науку як рівноправного співучасника, а не приниженого шукача «грантів» або об'єкта чиєїсь небезкорисливої уваги. Інтерес — це й потреба діячів культури і мистецтва мати умови для вільної творчості й можливості звертатися з нею до свого народу і в світ людства йти представниками своєї культури, а не емігрантами, втікачами, тимчасово законтрактованими «зірками» з невизначеним майбутнім. Інтерес — це також потреба молоді обирати свій шлях свідомо і вільно, а не під тиском безвиході, що виштовхує в оманливу безвість...

Усі ці «інтереси» і багато інших не суперечать один одному. Навпаки, вони стихійно складаються в загальнонаціональний інтерес, і настає час глибокого теоретичного вивчення їх, політичного осмислення і практичного сприйняття. Якщо це вдасться зробити, — а для цього потрібне «веління» суспільства розумові й волі держави, — ми, може, й позбудемося нарешті набридливого супутника нашого — історичної тіні руїни.

Олег Ольжич(справжнє прізвище — Кандиба. 8 липня 1907 року, Житомир — 9 червня 1944 року, концтабір Заксенгаузен, Німеччина, закатований німцями). Поет, археолог, публіцист, політичний діяч, ідеолог українського націоналізму. Після 1923 року жив у Чехословаччині, навчався в Карловому та Українському університетах у Празі.

1930 року, маючи 23 роки, став одним із наймолодших докторів археологічних наук. Голова Культурної Референтури Проводу Українських Націоналістів (1937-1942). Брав участь у багатьох археологічних розкопках.

Автор трьох збірок поезій: «Рінь» (1935), «Вежі» (1940) і посмертної «Підзамча» (1946); автор статей з історії, літературознавства. Після трагічного розколу Організації Українських Націоналістів написав статтю «Дух руїни», яка була опублікована окремою брошурою 1940 року в Празі. Під час Другої світової війни — керівник українського націоналістичного підпілля на окупованій німцями Україні.

Іван Дзюба(26 липня 1931 року, с. Миколаївка, тепер Волноваського району Донецької області). Академік Національної академії наук України, міністр культури України (1992-1994), лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1991), критик, літературознавець, публіцист. Автор дослідження «Інтернаціоналізм чи русифікація? », опублікованого різними іноземними мовами. За написання цієї праці ув'язнений радянською владою (1972-73). Автор багатьох досліджень, сценаріїв, літературознавчих і публіцистичних статей із розвитку української мови і культури.