Олесь Бердник - Пунктири грядущого (Хартія Української Духовної Республіки)

Але час настав! Ти пробудився. Пора збагнути необхідність створення письменами власного життя Книги Буття Святої, Духовної України, легендарної Духовної Республіки, стратегічний шлях якої пролягає у безмежжя думки, слова, творення і дії.

Спробуємо навести кілька фрагментів грядущої Хартії Української Духовної Республіки, щоб уявити масштаби і стратегію найактуальнішого планетарного дійства.

6

Хартія Української Духовної Республіки

Українська Духовна Республіка або Свята, Духовна Україна покликана до життя не умоглядними теоріями, а внутрішнім прагненням народного духу до саморозкриття. Дії та цілі, в яких донині розкривався творчий потенціал племен і націй, недостатні для розквітання невичерпної суті духу, бо вони обмежуються, головним чином, біологічною функціональністю і виводять з неї навіть ідеологічну та духовну базу. Тісні для національного духу також рямця державності й географічно-економічні риштування, бо вони спрямовують творчість народів у архаїчні колії примітивного життя.

Настав час нового ступеня буття для народів. Ця ступінь органічно виростає з минулих досягнень безлічі поколінь і творчих осяянь національного генія. Головне — вчасно відчути необхідність нового народження і рушити йому назустріч.

Численні соціальні концепції спрямовують розум людства до асиміляції націй, як тимчасових історичних об'єднань людей, котрі, буцімто, в епоху всеоб'єднання людства стають антагоністами і викликають почуття взаємовиключення й ненависті.

Такі концепції глибоко помилкові, злочинні й катастрофічні для Людини, як творящої істоти. Нація — не є плід концепцій, теорій чи якогось вчення. Це стихійна космоісторична реальність, така ж глибинна й самодостатня, як існування Всесвіту, як індивідуальність Людини, як нерушимі константи буття.

Можна сказати, що Нація — то Духовний Організм, в якому втілюється творчий дух Еволюції. Тому, шукаючи шляхи до творчої самореалізації народів планети і всього людства, ми маємо проблему Нації вирішити остаточно й безповоротно, щоб більше не повертатися до неї в сфері теоретичних спекуляцій. Помилковий вибір буде катастрофічний не лише для Нації, на яку замахується рука руйнатора чи асимілятора. Такий злочин завдає удару в серце всього людства, бо позбавляє його скарбів неповторного народного духу.

Така небезпека нависає над багатьма націями світу. Довкола їхніх доль точиться жорстока боротьба — явна й таємна. Руйнатори знають, що відверта декларація знищення національної неповторності викличе опір народного духу, тому вони озброюються примітивними концепціями про грядуще братерство народів, шлях до котрого лежить нібито через "злиття" націй у єдину нівельовану спільноту. Всім зрозуміло — і руйнаторам і тим, проти кого ведеться наступ, — що всі ці теорії — лише фіговий листок, що ним прикривається вовча морда антиеволюційного духу шовінізму та імперіалізму. Тому боротьба з цим духом повинна вестися не в сфері суперечок та доказів (що може доказати ягня вовкові?), а ґрунтуватися на Космічному Праві Нації на суверенний творчий вияв.

Історична реальність така, що Україна, як і багато інших націй, неспроможна вільно виявити свій творчий дух. Ще не сформувавши твердо своє національне обличчя, Україна тісно поєднала свою долю з могутньою жорстокою імперією, заміри якої були діаметрально протилежні волі Української Нації.

Всі спроби вийти на шлях суверенного розвитку жорстоко придушувалися, бо основою конфлікту і ставкою історичної гри були колосальні багатства України та географічно-економічні фактори, зв'язані з її буттям.

І нині інерція імперіалізму та шовінізму не лише не подолана, а набрала нових, вишуканих форм і грандіозних масштабів. В минулі десятиліття імперський волюнтаризм діяв брутально й жорстоко: в катівнях безслідно щезло мільйони душ — героїчних і ніжних, смиренних і мужніх, творящих і байдужих. Якщо дивитися на націю, як єдиний організм, то, можливо, слід говорити про коматозний стан народного тіла, про агонію і необхідність реанімації.

Гласність і демократизація, як засоби "штучного дихання" для потопаючого етносу, ніяк не можуть спрацювати в умовах кільцевої оборони переродженців і яничарів. Національний дух розчиняється в псевдоінтернаціональній метушні сучасності, вичерпуючи себе для чужих замірів та цілей. Древні традиції творчості та історичної спільноти забуті або девальвовані. Періодичні спектаклі по телебаченню, радіо чи на сценах не воскресять основного — єдиної народної самосвідомості!