Олесь Бердник - Пунктири грядущого (Хартія Української Духовної Республіки)

Старанно прагнуть денаціоналізувати людей також різні культи. Вони закликають до аморфної "духовної" спільноти, апелюючи до слів Учителя Нового Завіту: "Нема ні варвара, ні скіфа, ні іудея, ні елліна, — всі діти Божі". Цю прекрасну заповідь інтерпретують, як імператив "злиття", ліквідації національних відмінностей. Таким чином, оригінальна творчість національного генія стає інструментом для возвеличення трансцендентних абстракцій, а точніше — теократичних кланів чи каст. Насправді ж Учитель закликав до об'єднання різних народів та племен в нерушиму Божу Сім'ю.

Філософи та теоретики всіх віків — прислужники економічних чи духовних імперій — створили безліч теорій та доктрин, в яких намагаються ствердити ідею тимчасовості націй та їхню негативну роль у справі всеоб'єднання людства. Вважається, що національні відмінності, амбіції та прагнення створюють нездоланні мури поміж різними народами, і лише нівеляція, усунення цих відмінностей дозволить сформувати загальнолюдську сім'ю.

Запитаємо самі себе: що таке нація? Що вона дає людині?

Найвища ідея всіх філософій та світоглядів — свобода духу.

Але як саме дух проявляється на Землі?

Через слово, думку, почуття.

Слово, думку, почуття, — тобто, душу людини, — формує нація, народ. Вони дарують людині мову, традицію, естафету історичних досягнень і місію спадкоємності творчості.

Абстрактна людина — абсурд. Кожна мисляча істота розкривається, самореалізується на космоісторичному Древі пошуку, досягнення, боротьби, самоствердження, любові, братерства. Це Древо — Людство. Кожен народ, нація — одна з віток глобального Древа.

Отже, людина — листок на національній вітці, як народ — гілка на вселюдському древі, як людство — унікальна парость в космічному Саду Життя.

Неможливо перескочити ці градації буття. Марно ставати просто "громадянином Всесвіту", ігноруючи культурні, мовні, традиційні, духовні особливості того чи іншого конкретного народу, як не може листок існувати самодостатньо, поза тим чи іншим деревом. Позанаціональна людина — фікція, перекотиполе, потенційний зрадник, який не має творчої пуповини, а отже, готовий до паразитування в лоні будь-якого народу.

Що може створити "космополіт"? Якою мовою? Для кого? Де його мати? Де його мета? Де сім'я? Що він понесе у Космос, навіть оволодівши супермогутніми технологіями? Всеїдність? "Плюралістичну" гнучкість, здатність пристосовуватися до будь-яких метаморфоз та змін?

Такого хамелеона не прийме жодна планета, жодна сфера буттєвості, бо Брати з далеких світів чекають не нівельованих виродків, не асимільованих біороботів, а унікальних творчих духів, які навіть в умовах тяжкого земного світу зберегли індивідуальне обличчя і неповторну райдугу рідного Слова-Логоса.

Деякі соціологи, теоретики декларують любов до людства взагалі.

Це — ошуканство й брехня.

Якщо ти не зумів полюбити рідну матір, рідний народ, як же ти зможеш любити "все людство"? Щоб квітував Сад Людства, треба уважно, старанно, любовно плекати кожне древо-націю зокрема.

Отож знову й знову підкреслимо, що нація — є Матір душі, психіки, мислення, смислу буття. Нація вимагає від особи іспиту вірності, певності, індивідуальності, мужності, творчості, послідовності, розпізнання, духовності, краси, любові. Нація — прообраз Вселенської Сім'ї. Нація — відображення Матері Божої на Землі.

2

Наводиться аргумент про антагонізм націй, про вічну війну між ними. А далі стверджується теза, що ліквідація, або — "культурніше" — "злиття" націй прискорить об'єднання людей в спільну сім'ю. Ігнорується те, що антагонізм завжди виявляється, породжується не духом націй, а тими чи іншими групами, кланами, мафіями, імперіалістичними центрами, котрі паразитують на творчій силі народів, спрямовуючи ту потугу на антинаціональні справи. Потрібна повна правда при розгляді національної проблеми. Але перед тим слід запитати: хто має право розглядати й вирішувати цю проблему?

Безумовно, лише Сини Нації.

Долю Матері мають вирішувати лише її Діти, а не чужі люди. Тому будь-яке кучеряве теоретизування довкола проблем нації, мови, національних традицій, культури неприпустиме. Лише самі генетичні глибини того чи іншого дерева можуть знати й вирішувати, коли, де й як вирощувати той чи інший листочок, ту чи іншу квітку, якого забарвлення, якого запаху.

Ясна річ, ми не утопісти і розуміємо, що вільному вирішенню навіть оголених проблем ставлять перепони конкретні історичні нагромадження у вигляді імперських реліктів: структур, забобонів, міфологем, звичаїв, стереотипів, соціальної інерції, економічних передумов або й просто — елементарного паразитування в різних сферах буття. Рвати ці зв'язки одразу — болісно, небезпечно, а інколи навіть недоцільно або негуманно.