Світлана Алексієвич - Цинкові хлопчики

Однак суд вважає, що викладені свідчення не є такими, що ганьблять честь і гідність, оскільки не применшують честі й гідності Галовньової І. С. та її загиблого сина в громадській думці та думці громадян з точки зору дотримання законів і моральних засад суспільства, у них не містяться свідчення про негідну поведінку її сина в суспільстві...

Оскільки відповідачами не надано доказів відповідності оригіналу до розповіді Кецмура Т. М., суд вважає такими, що не відповідають дійсності, свідчення, викладені в монолозі, підписаному прізвищем та іменем Кецмура Т. М.

Виходячи із зазначених вище обставин, суд вважає такими, що не відповідають дійсності, і такими, що принижують честь і гідність позивача Кецмура Т. М., такі свідчення, викладені у фразах: «Я там бачив, як викопують на рисових полях залізо і людські кістки, я бачив жовтогарячу крижану скоринку на застиглому обличчі вбитого, так, чомусь, жовтогарячу» і «У моїй кімнаті ті самі книжки, світлини, магнітофон, гітара, а я — інший. Через парк пройти не можу, озираюся. У кав’ярні офіціант стане за спиною: “Замовляйте”, — а я ладен схопитися і втекти. Не можу, щоб у мене хтось за спиною стояв. Побачиш негідника, єдина думка — розстріляти його треба». Ці свідчення суд вважає ганебними, оскільки вони дають підстави читачам сумніватися в його психічній повноцінності, адекватності сприйняття навколишнього, зображають його людиною озлобленою, піддають сумніву його моральні якості, створюють про нього враження як про людину, котра може правдиву і реальну інформацію передати як хибну і таку, що не відповідає дійсності...

У решті позову Кецмуру Т. М. відмовити...

Відповідачка Алексієвич С. О. позов не визнала. Вона засвідчила, що 1987 р. зустрічалася з Галовньовою І. С. — матір’ю загиблого в Афганістані офіцера — і розмову з нею записала на магнітофонну стрічку. Це було майже одразу після поховання її сина. Позивачка розповіла їй усе те, що зазначено в монолозі, підписаному її прізвищем у газеті «Комсомольская правда». Для того щоб Галовньову І. С. не переслідували органи КДБ, вона в односторонньому порядку змінила її ім’я на «Ніна» і військове звання її сина зі старшого лейтенанта на молодшого лейтенанта, хоча йшлося саме про неї.

Із Кецмуром Т. М. вона зустрічалася саме шість років тому. Наодинці вона записала його розповідь на магнітофонну стрічку. В опублікованому монолозі сказане ним викладено згідно з цим записом, тому відповідає дійсності і є правдивим.

На основі викладеного, керуючись ст. 194 ЦПК Республіки Білорусь, суд ухвалив:

Зобов’язати редакцію газети «Комсомольская правда» у двомісячний термін опублікувати спростування зазначених свідчень.

Галовньовій Інні Сергіївні в позові про захист честі й гідності до Алексієвич Світлани Олександрівни і редакції газети «Комсомольська правда» відмовити.

Стягнути з Алексієвич Світлани Олександрівни на користь Кецмура Тараса Михайловича видатки з держмита в сумі 1320 (одна тисяча триста двадцять) карбованців і держмито в дохід держави в сумі 2680 (дві тисячі шістсот вісімдесят) карбованців.

Стягнути з Галовньової Інни Сергіївни в дохід держави 3100 (три тисячі сто) карбованців.

Ухвалу суду може бути оскаржено в Мінміськсуд через нарсуд Центрального району м. Мінська впродовж 10 днів від дня її оголошення.

Директору Інституту літератури

ім. Янки Купали

Академії наук Республіки Білорусь

Коваленку В. А.

Шановний Вікторе Антоновичу!

Як Вам відомо, судовий процес проти письменниці Світлани Алексієвич у зв’язку з публікацією уривка її документальної повісті «Цинкові хлопчики» в «Комсомольской правде» від 15.02.90 р. завершено в першій інстанції. Фактично С. Алексієвич звинуватили в тому, що вона начебто зганьбила честь і гідність одного з позивачів (одного з героїв її книги), не передавши його слова буквально. Двічі суд відхиляв клопотання про проведення літературної експертизи.

Білоруський ПЕН-центр просить Вас провести незалежну літературну експертизу, яка б дала відповідь на такі запитання:

1. Як науково визначають жанр документальної повісті з урахуванням того, що «документальну» розуміють як «на основі фактів (свідчень)», а «повість» — як «художній твір»?

2. Чим відрізняється документальна повість від газетно-журнальної публікації, зокрема від інтерв’ю, текст якого зазвичай автор візує в того, у кого бере інтерв’ю?

3. Чи має право автор документальної повісті на художність, концепцію твору, відбір матеріалу, літературне опрацювання усних свідчень, на власний світогляд, на узагальнення фактів в ім’я художньої правди?