Коллектив авторов - «10 успішних українських брендів»

1929 року Митрополит Андрей Шептицький створив у Львові Греко-Католицьку богословську академію, що планувалась як фундамент для майбутнього університету. Її ректором став о. Йосиф Сліпий, який після смерті Шептицького в 1944 році продовжував утілювати його ідеї УКУ. Однак після приходу на Галичину радянської армії академію закрили, а студентів репресували. Тоді ж почалися поневіряння по таборах і Йосифа Сліпого. У лютому 1963 року, після 18 років ув’язнення, глава УГКЦ прибув до Рима, де проголосив створення Українського католицького університету. Наступні кілька років уже Патріарх Йосиф Сліпий багато подорожував, відвідував українські гре-ко-католицькі громади по всьому світу. Саме з того часу історія УКУ почалася для Владики Бориса Ґудзяка, президента й багаторічного ректора університету. Восьмирічним хлопчиком у рідних Сиракузах (США, штат Нью-Йорк) він уперше зустрівся з патріархом, постать якого матиме великий вплив на подальшу долю Ґудзяка. Пізніше, уже юнаком, він спілкуватиметься з Йосифом Сліпим під час навчання в семінарії при Українському католицькому університеті в Римі, де й захопиться ідеєю створення в Україні богословського факультету, а на початку 90-х візьметься за цю працю.

Після навчання спершу в Сиракузах, а потім у Римі Борис Ґудзяк провів дев’ять років у Гарвардському університеті, де здобув докторський ступінь у галузі слов’янської та візантійської культурно-церковної історії. Досвід того часу дуже вплинув на формування ідеології Українського католицького університету. Частина коренів УКУ справді походять із Гарварду, але зв’язок цей не такий очевидний.

«Славко Грицак інколи каже, що УКУ має стати Гарвардом України, — пояснює Борис Ґудзяк, — але для мене Гарвард не є зразком. Там людські стосунки часто жахливі, там баталії, амбіції, егоїзм... Я би не хотів, щоб УКУ був таким».

Але ж яким тоді? Попри те, що в Гарварді молодому Ґудзякові, який готувався стати священиком, довелося пережити зустріч із переважно секулярним, а нерідко й гостро антирелігійним середовищем, тут він познайомився з віруючими людьми, які надалі дуже вплинули на нього особисто і на спосіб становлення майбутнього університету. До таких належали нідерландський проповідник Генрі Науен та філантроп і громадський діяч із Канади Жан Ваньє. Владика Борис розповідає, що вони, як і Патріарх Йосиф Сліпий, стали частиною тожсамості УКУ.

Для мене Гарвард не є зразком. Там людські стосунки часто жахливі, там баталії, амбіції, егоїзм... Я би не хотів, щоб УКУ був таким».

«УКУ побудований на началах двох «М», — пояснює Владика Борис, — це мученики і маргіналізовані». Почнемо з другого слова. Через Генрі Науена, з яким тоді Борис Ґудзяк багато спілкувався, він познайомився з Жаном Ваньє. Той свого часу, 1963 року, будучи сином генерал-губернатора Канади, професором Торонтського університету, покинув усе, чим займався раніше, і придбав невеличкий будинок, де оселився з двома розумово неповносправними чоловіками — Філіпом та Рафаелем. Цим він започаткував рух «Лярш» (L’Arche — у перекладі з французької означає «ковчег»). За прикладом Ваньє стали чинити інші люди, і зараз «Лярш» об’єднує 137 спільнот у 40 країнах світу. Допомагаючи неповносправним, Ваньє зрозумів, що вони потребують не жалю чи співчуття, а дружби, і дружба з ними може багато чого навчити. Борис Ґудзяк поклав цей принцип в основу УКУ. «Ми побачили, що наші друзі з особливими потребами мають також особливі дари. Вони дуже щирі, вони — як діти. Їм не залежить, який ти маєш статус: чи ти доктор наук, чи ректор, чи єпископ, чи багатий, чи бідний. Вони мають одне питання: «Чи ти можеш прийняти мене, чи можеш мене любити?» Ми захотіли, щоб цей університет став школою любові, довіри, людських стосунків, і зробили те, чого не зробив жоден університет в історії. Ми поставили в центр УКУ тих, кого зазвичай відсувають на маргінеси. Наші друзі неповносправні стали професорами любові, людських стосунків». При УКУ заснували Центр духовної підтримки осіб із особливими потребами «Емаус», завдяки якому неповносправні проживають у колегіумі університету, спілкуються зі студентами, працюють.

Інше «М» — мученики. Коли 1992 року наступник Йосифа Сліпого Кардинал Мирослав-Іван Любачівський доручив Борисові Ґудзяку відновлення Богословської академії у Львові, на базі якої планувалося відновити УКУ, Ґудзяк почав не з пошуку приміщень чи працівників для майбутнього університету, він узявся збирати інтерв’ю з представниками репресованої Церкви. Чому так? Владика Борис переконаний, що ці українці «здобули золоту медаль людського подвигу ХХ століття, найбільшим викликом якого став тоталітаризм. Тоталітарні системи намагалися змінити людину, ідеологічно підпорядкувати її, використати як біомасу. Йосиф Сліпий та інші мученики змогли вистояти проти тоталітаризму, і треба було зберегти їхні історії, щоб отримати школу віри та життя у відповідь на виклики ХХІ століття».