Олег Криштопа - Про мертвих, живих і ненароджених. Герої (не)війни

Але після неймовірного порятунку Тараса з міста для нього іловайська історія лише розпочалася. Наступні 12 місяців «Бішут» присвятив своїм побратимам, яких взяли в полон російські війська. Він вів переговори, витягував бійців по одному, міняв їх на бойовиків, яких, у свою чергу, захоп­лювали в полон українські військові.

— Цілий рік велася робота, доки нашого останнього не віддали. Останній, у звільненні якого я безпосередньо брав участь, — це «Семерка». Здоровенний такий доброволець, наш снайпер. Домовитися про його звільнення було надзвичайно складно. Ми їздили туди, на окуповану територію, домовлялися, брали в полон чужих, бойовиків у сенсі, — ми їх тримали, потім віддавали, обмінювали. І все це ніколи нікому не розголошувалося. Оце я кожен раз лютував, коли оці дурниці починалися: у ЗМІ якісь там патріоти, якісь там переговірники розповідали, що ми там це зробили, ми тих на тих міняємо — не міняємо. Усе це робиться тишком-нишком, тоді це максимальний результат.

Нині він займається реабілітацією побратимів, юридичною допомогою в отриманні статусу та пільг учасника бойових дій, влаштуванням колишніх бійців на роботу.

А ще Тарас — один з організаторів акцій, які час від часу нагадують владі про її обов’язок — прозоро та справедливо розслідувати події серпня 2014-го, коли від рук російських військових загинули сотні українських бійців. І за це ніхто не прийняв жодного покарання.

Він знає, що таке людина, яка пройшла війну. Тому намагається максимально контролювати своїх побратимів та колег — щоб їх ніхто не втягнув у сумнівні акції та протести. Спроби вже були. Та й підґрунтя в країні, каже, недалеке від революційного.

— Людина, яка добровільно взяла зброю, готова на все задля країни. У них мало сірого. У них — чорне і біле. Зрозумійте, вони ті, хто пройшов війну, хто бачив загибель своїх товаришів, друзів, тому природно, що у них вимоги категоричні, відчуття справедливості найвище, це такий собі оголений нерв суспільства. А оголений нерв чіпати не можна, тому що він — болить.

Але запам’ятайте: вони останні візьмуть зброю в руки. Оце точно. Вони візьмуть її, коли напевно побачать, що в країні всередині щось таке відбувається, коїться, що треба брати зброю в руки, щоб захистити саму державність країни. У цьому випадку — без сумніву.

Тарас — один зі співзасновників громадського об’єднання учасників АТО «Справедливість». Чимало бійців, з якими «Бішут» пройшов війну, — у цій же організації. Разом вони допомагають побратимам з житлом, отриманням статусу, землі, захистом своїх прав. Нещодавно за допомогою та під тиском тієї ж «Справедливості» Верхов­на Рада ухвалила закон, яким дорівняла права добровольців-резервістів, що брали участь у бойових діях у перший рік війни, до військовослужбовців. А це значить, що ті, хто пішов на фронт за власним бажанням і добровільно, зможуть отримувати таку ж пенсію та соціальні виплати, як і призвані на військову службу українці.

На грудях у Тараса знак — «Іловайськ—2014». Його добровольці виготовили самостійно і роздали усім побратимам, хто справді був у пеклі війни у серпні 2014-го.

— У кого є такий знак, той точно був в Іловайську. Жодних «липових» бійців з таким знаком ви не знайдете, — переконує Тарас.

Тих, хто пройшов Іловайськ — і бійців «Донбасу», і військовослужбовців, і добровольців інших батальйонів, — «Бішут» називає найсвідомішими людьми країни. Патріотами, які й сьогодні будь-якої миті, щойно надійде команда, знову встануть на захист держави.

— От вони кажуть: ми ж робили на фронті все, що потрібно було для держави. От і зараз — тільки дайте команду, це однозначно, вони тут же візьмуть зброю в руки і поїдуть звільняти Донецьк, Луганськ, а якщо треба — і Крим. Ціною знову життів, поранень. Треба — і на Москву підуть. Це такі — найсвідоміші люди України. Вони жили і живуть за цим принципом: хто, як не ми?

P. S.

— Ти ж знаєш про Іловайськ, про нараду в кабінеті Корбана? — питає мене Ю.

Я хитаю, це вже давно не таємниця.

— Але, мабуть, не знаєш про ГОК в Іловайську, який і був основною метою цієї «операції». Для Коломойського.

— Звуть мене Олександр, прізвище Чекмаз. На сьогодні я боєць 25-го батальйону «Київська Русь». Підрозділ «Варта руху». Родом із міста Миколаєва. Останніх 10 років проживаю в місті Києві. На фронті було весело, а взагалі — тяжко.

Він по-військовому чітко вимовляє кожне слово. Березень, весна. Світить сонце, але ще достатньо холодно, і мені боляче дивитися на його поранену ногу — вона в гіпсі, бинтах і теплій вовняній шкарпетці.