Олег Криштопа - Про мертвих, живих і ненароджених. Герої (не)війни

— Я перебежал одно поле. А на следующем укрылся. Группа «зачистки» нарезала где-то кругов восемь по вспаханному полю, просмотрела всю эту плоскость, но меня они не нашли. Дальше я уже пошел сам.

Ігор ішов цілу ніч — щоб його не наздогнали переслідувачі. А на ранок вийшов на річку Кальміус. І вже уздовж річки, яка слугувала йому орієнтиром, доброволець дістався населеного пункту Старобешево, яке бойовики з росіянами захопили за два дні до їхнього виходу з Іловайська — 27 серпня. Щоб відрізати шлях добровольцям та заблокувати будь-яку можливість, надіслали до Іловайська підкріплення.

Хто та як прихистив його у Старобешевому, боєць розповідати не хоче — щоб не нашкодити тим небайдужим, хто врятував йому життя. Лише констатує: у мирну частину України він повернувся 25 вересня — майже через місяць після того, як покинув Іловайськ. З окупованої частини Донбасу його вивезли за допомогою маріупольських волонтерів і на їхньому ж автомобілі.

Троє його побратимів, з якими Ігор виходив з полону і з якими розділився в ту ніч, коли вони знищили ворожий «секрет», повернулися до своїх родин 18 вересня. Живими.

Їхнє неймовірне виживання у дні, кожен з яких міг стати для них останнім, Ігор інакше як дивом не називає.

— Каждый из нас, кто выжил, — это чудо! То есть если задать мне вопрос: «А почему ты выжил?» — я отвечу: «Не знаю, наверное, Бог помог». Потому что за тот короткий период времени было очень много случаев, когда шансов на жизнь не было в принципе. Начиная с момента прямого расстрела, когда десятки людей просто разрывало на части у тебя на глазах, и заканчивая одиночным выходом, где мы попали на ночной «секрет» российских вооруженных сил, удачно его уничтожив, хотя они могли нас расстрелять. И потом еще, когда я шел один, сталкиваясь с разного рода опасностью. Вплоть до того, что меня могли просто сдать или расстрелять. Чудо!

Сьогодні Ігор відійшов від військових справ і займається справами побратимів-добровольців, допомагаючи їм з роботою, оформленням статусу учасника АТО, отриманням пільг та землі. Цю структуру — благодійну організацію для підтримки ветеранів АТО під назвою «Справедливість» — бійці «Донбасу» організували самостійно, щоб захистити свої права та права побратимів.

— Когда ты понимаешь, что вышел из пекла, что ты однажды уже умер и жизнь дала тебе второй шанс, этот шанс нужно использовать во благо общества, во благо справедливости, — пояснює свою участь в організації «Брокер».

Але попри абсолютно мирне наразі життя він не відхрещується від можливості повернутися на фронт. Якщо там, каже, буде загострення. Або якщо українська армія нарешті піде у наступ — щоб вигнати з рідної землі окупанта. Того, який у серпні 2014-го поклав сотні життів під містом Іловайськ.

У Ігоря на грудях — відзнака Національної гвардії України. Медалі за Іловайськ у нього — як і у більшості тих, хто вийшов з «котла» живим і зі зброєю в руках, — немає. Через загибель під час розстрілу колони майже усіх командирів «Донбасу» виписати нагородні листи бійцям нікому. І чи хтось колись комусь їх випише — невідомо. Але Ігор сподівається, що колись цей процес таки зсунеться з мертвої точки. І коли це трапиться, він, посміхаючись, висловлює сподівання, що і його у цьому списку не забудуть.

P. S.За офіційними даними, в Іловайському «котлі» загинуло 366 українських військовослужбовців — як Збройних Сил, так і добровольчих батальйонів. З них 249 були поранені, 128 — взяті у полон. Понад 150 бійців досі вважають такими, що зникли безвісти.

У результаті оточення під Іловайськом 17-а танкова, 51-а і 93-я механізовані бригади втратили 10 танків, 36 БМП, 1 САУ. У Секторі Д в результаті наступу російських військ втрачено 19 буксирувальних гаубиць «Мста-Б» і Д-20. Це не враховуючи втрат українських військ поза кільцем оточення.

Серед головних причин, які призвели до Іловайської трагедії, тимчасова слідча комісія Верховної ради України назвала неадекватні дії міністра оборони В. В. Гелетея і начальника Генерального штабу — Головнокомандувача Збройних Сил України В. М. Муженка, а також помилкові кадрові рішення у Збройних Силах України.

— Я тоді був ще такий — з поглядами на Росію. Думав, що нам треба триматися разом, що там сила братніх народів. Ну, а потім хлопці — а я на той час навчався в Луганську, де разом зі мною на факультеті були хлопці і з Західної України, і з Центральної, — мені відкрили очі. Вони кажуть: ти живеш в Україні, у нас Батьківщина — Україна. Відповідно, хто ми? Ми — українці. І відтоді я почав підтримували Україну.