Ніла Зборовська - Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Психоісторія літератури, як і психоаналіз, має свою теорію і практику. Теоретичні і практичні знання, поєднуючись, породжують інтуїцію, яка вважається істинною сутністю оволодіння будь-яким явищем. Фройдівський психоаналіз, який відштовхувався від материнсько-батьківського коду, постав як національна стратегія дослідження , тому він логічно вивершується обґрунтуванням коду національної державності у праці «Людина Мойсей і монотеїзм». Психологічний аналіз привів Фройда до цієї підсумкової праці, в якій він, уподібнившись Мойсею, передбачив появу державності для свого народу. Отже, психологічний аналіз як психоісторичний підхід є не лише усвідомленням індивідуального життя, але й пізнанням минулої, реальним моделюванням і провидінням майбутньої націотворчості.

ОНТОГЕНЕЗ — індивідуальний психорозвиток людини. МАТЕРИНСЬКИЙ код як втілення інстинкту життя і його відношення до інстинкту смерті. БАТЬКІВСЬКИЙ код як втілення духовної мужності та її відношення до несвідомого. ФІЛОГЕНЕЗ — історичний психорозвиток національного характеру. ФОЛЬКЛОР і психоісторія. ДЕФІНІТИВНІ синівські характери і провідний батьківський характер у творенні психоісторії національної літератури. РОМАНТИЗМ і реалізм — основоположні художні системи новітнього літературного процесу. РОМАНТИЗМ — проекція материнського коду. РЕАЛІЗМ — проекція батьківського коду. КОД літератури — зв’язок національної символізації з психічною пустотою або материнсько-батьківською матрицею.

«Людина є таємницею. Її потрібно розгадувати, і якщо будеш її розгадувати все життя, то не кажи, що витратив час; я займаюся цією таємницею, адже хочу бути людиною», — писав Ф. Достоєвський. Головною психологічною таємницею людини є народження світла свідомості у тьмі несвідомого. Психосексуальне становлення кожної людини, що супроводжується нарощуванням свідомості, стає відображенням родового життя, це відображення дає змогу тісно пов’язати онтогенез з філогенезом у психоаналізі. Онтогенез — це індивідуальний розвиток людини, що являє собою послідовність психічних метаморфоз від зародження до завершення життя. Філогенез — історичний розвиток національного характеру. Індивідуум, зазначає Фройд, має подвійне існування — «як самоціль і як ланка в ланцюгу», якому він служить поза власного волею. Сексуальність, яку індивіуум «приймає за дещо цілком відповідне своїм бажанням», з погляду психоаналізу «є лише додатком до його зародкової плазми, якому він віддає всі свої сили в нагороду за насолоду, будучи смертним носієм, можливо, безсмертної субстанції» [40] Фрейд З. Очерки по психологии сексуальности. — С. 645. . Психоісторія літератури адекватна поступовому руху дитини на шляху до свідомості та її розширенню у зрілому періоді, адже величчю людини (як і величчю національної літератури) «є свідомість, перед якою, як перед променями сонця, зникає туман несвідомого» [41] Вейнингер О. Пол и характер. — Ростов-на-Дону, 1988. — С. 173. . Народження новітньої української літератури з виходом у світ «Енеїди» Котляревського для психоісторії тотожне народженню дитини, яка з’являється на світ з потужною вітальною енергією, але потрапляє в умови тотального пригнічення.

На основі онтогенезу як психосексуального становлення людського характеру розбудовується концепція психоісторії антиколоніальної літератури, що виражає становлення національного психохарактеру в пошуках органічної для себе державної структури, тобто такої, яка відображає метафізичний батьківсько-материнський код, сформований у первісній прасім'ї.

Класичний психоаналіз витлумачує онтогенез через двократний початок психосексуального розвитку і тривалу перерву між ними: першу фазу психосексуальної активності (з двох до п’яти років), латентний період, або період пригніченого сексуального потягу й активної сублімації, коли відбувається первинний процес самопізнання (з п’яти до одинадцяти), і другу фазу психосексуальної активності, коли відбувається синтез цілісного потягу і формування Я-ідеалу, або Над-Я — батьківської (духовно-світоглядної) інстанції. «Маленька людина, — зазначає Фройд, — в чотири або п’ять років часто вже зовсім сформована і потім лише поступово виявляє те, що вже сформоване в ній» [42] Фройд З. Вступ до психоаналізу. — К., 1998. — С. 359. .