Бруно Шульц - Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк

З німецької перклав Єжи Фіцовський

Першодрук:

Bruno Schulz, Księga listów , zebrał, opracował, wstępem, przypisami i aneksem opatrzył Jerzy Ficowski, Kraków 1975, s. 177—178; першодрук у німецькому оригіналі: Bruno Schulz, Die Wirklichkeit ist Schatten des Wortes. Aufsätze und Briefe, s. 325—327, herausgegeben von Jerzy Ficowski, Carl Haser Verlag, 1992; назва оригіналу: Exposé über das Buch „Zimtläden” von Bruno Schulz [цей текст Шульц написав 1937 року німецькою мовою, з надією на зацікавлення закордонних видавців (італійських, австрійських або французьких) опублікуванням «Цинамонових крамниць»].

Перевидання, зокрема:

Bruno Schulz, Republika marzeń. Utwory rozproszone. Opowiadania. Fragmenty. Eseje. Rysunki , wybór, opracowanie i posłowie Jerzy Ficowski, Warszawa 1993, s. 46—48.

В основі цієї нової збірки прози Шульца лежить мрія про оновлення світу через силу захоплення, через вихлюп натхнення, лежить прадавня людська віра у те, що затамована і прихована, стримана краса речей тільки й чекає на натхненного, щоби, визволеною, вилитися на весь світ блаженним уторгненням. Ця давня віра містиків набуває в цій книзі тілесних форм, формується у своєрідну есхатологію, у коло легенд, виткане з фрагментів усіх культур та мітологій, розгортається у сплутаній та приголомшливій фабульності. Варте уваги те, що ця фабульність, з усім її багатством культурних елементів, має суто приватний і поодинокий характер, що тут використовується цілком нова і своєрідна термінологія, що тут створено новий орган давніх й одвічних людських мрій. Ці мрії про визволення з-під тілесних пут, про перетворення життя завдяки поезії знайшли в особі Шульца нового патрона, особливий клімат, в якому вони проростають чутливою, тропічною вегетацією: якесь легендарне дитинство, сповнене дивами, захопленнями і перетвореннями. Дивина і буденність, чудотворність і вулична магія, мрія та реалізм — і все це пронизане надзвичайно барвистою, надзвичайно приголомшливою фабулою.

Автор, котрий сам ілюструє свою книгу, вже у самому прагненні до цілковитої завершеності твору власноруч нагадує натхненних середньовічних капеланів і ремісників.

Першодрук:

«Крильце» обкладинки першого видання «Санаторію під Клепсидрою», Варшава, 1937 [текст був опублікований анонімно, однак, вірогідно, написаний самим Шульцом].

Перевидання:

Jerzy Ficowski, Okolice sklepów cynamonowych. Szkice, przyczynki, impresje, Kraków 1986, s. 62—63 [у цьому виданні див. докладні пояснення].

Моєю найближчою книгою буде збірка з чотирьох оповідань. Тема — як зазвичай — неважлива і складна для викладу. Сам я маю на свій ужиток певне ніщо, яке не говорить власними назвами. Скажімо, тема одного з цих оповідань має запозичену у Йокаї [1] Мор Йокаї (1825—1904) — угорський письменник-романіст, одна з найбільш впливових постатей в угорській літературі XIX століття [тут і далі — посилання перекладача Віри Меньок]. назву «Marsz za porte-épée».

Невідомо, що за такого способу кристалізації змісту назвати темою. Властивою темою, себто остаточною сировиною, яку знаходжу в собі без жодного втручання волі, є певний динамічний стан, цілковито ineffabilis і цілковито несумісний із засобами поезії. Попри те, він має виразно окреслений клімат, який чітко визначає ґатунок змісту, що осідає й нашаровується на ньому. Що більший той безтілесний зв’язок є ineffabilis , то більша його поглинальна здатність, тим виразніша тропіка і тим сильніша спокуса прищепити його на матеріалі, в якому б він реалізувався. Наприклад, першим зародком моїх «Птахів» було якесь мерехтіння шпалер, яке пульсувало в темному полі зору — нічого більше. Це мерехтіння мало, однак, високий потенціал можливих змістів, величезну репрезентативність, споконвічність, претензію на втілення в собі світу. Першим ядром «Весни» був альбом з марками, що випромінював у центрі поля зору, мерехтів нечуваною силою алюзій, атакував зарядом змісту, про який можна було здогадуватися.

Той стан, яким би убогим не був його зміст, дає мені почуття необхідності, повноваження до оповіді, упевненість у легальності всього процесу. Без цього фундаменту я був би кинутий на поталу сумнівам, мав би відчуття омани, випадковості й неавтентичності того, що творю.

Мене тепер спокушають усе невимовніші теми. Парадокс, напруженість між їхньою невимовністю і швидкоплинністю та універсальністю претензії, прагненням до втілення «всього» — це найсильніше творче піднесення.

Коли ці оповідання будуть готові до друку, я ще не знаю. Неспроможність до експлуатації крихт і залишків часу змушує мене відкласти остаточне їх завершення на вакації.