Бруно Шульц - Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк

Малґожата Кітовська-Лисяк

Люблін, березень 2000 / липень 2012 року

У цій книзі здійснено спробу відтворити історію певної родини, певного провінційного дому — не на реальних елементах, подіях, характерах чи справжніх долях, а через пошук містичного змісту понад ними, остаточного сенсу цієї історії.

Автор ділиться враженням, що не можна сягнути найглибшого дна біографії, остаточного сенсу долі ні через життєпис зовнішнього, ані за допомогою психологічного аналізу, навіть якщо він проникає щонайглибше. Ці остаточні відомості про людське життя приховані радше у цілком інших вимірах духу — не в категоріях фактів, а в їхньому духовному сенсі. Однак життєпис, який прагне вияснення свого власного сенсу і зосереджений на власному духовному значенні, є нічим іншим, як мітом. Ця темна, сповнена передчуттями атмосфера, ця аура, що згущується довкола кожної родинної історії і, мов блискавка, містично її осяває, — так, ніби там була прихована головна таємниця крові й роду, — відкриває поетові доступ до того іншого обличчя, до тієї альтернативи, до глибшого шару історії.

Тут автор переживає споріднені з Античністю відчуття, міркує, що свою креацію, свої фантазування і мрії він почерпнув з поганського розуміння життя — подібно до того, як для стародавніх генеалогія власного роду ставала мітом після відходу в небуття другої чи третьої генерації, а погляд у минуле вже шукав мітологічних пояснень історії роду.

Однак показане у цій книзі — це жодним чином не мітологія, хоч якось підтверджена в історії культурою чи історично перевірена. Елементи цієї мітологічної мови випливають з якоїсь темної країни ранніх дитячих фантазій, передчуттів, страхів, очікувань на зорі життя, яка є первинною колискою мітичного мислення. Варто було згустити мітичну імлу до єдиного й повного сенсу світу легенд, дозволити, щоб вона дозрівала до свооєрідної особистої і приватної мітології, не втрачаючи при цьому свого автентичного підґрунтя.

У центрі подій бачимо «батька», загадкову постать, купця, котрий, верховодячи посеред громади темних і рудоволосих суб’єктів, керує крамницею роздрібних товарів. Бачимо його, замученого вічною гонитвою, з глибоким неспокоєм у серці про вічну таємницю, з безнастанним настирливим намаганням дійти суті речей за допомогою вельми ризикованих експериментів. Цьому суворо випробовуваному, переслідуваному долею мужеві судилося самотньо плекати свої медитації про спасіння світу посеред тупого і байдужого оточення, глухого до його метафізичних турбот, — і майже зламатися під тиском метафізичної місії. Його проблематичні, єретичні експерименти торкаються коріння таємниці світу. Його постійно спокушає, щоби нечестивою рукою маніпулювати таємними вузлами єдності світу, перебирати пальцями, лоскотати його загадку у найбільш вразливому місці — і провокувати.

Батько незліченного пташиного роду, вирощеного ним у віддалених закапелках дому, дозволяє ключам павичів, фазанів і пеліканів відлітати з вікон у вечірній краєвид — осередок їхніх мандрівок, вихорів і кружлянь, — допоки його головний ворог, покоївка цього дому Аделя, не розжене цю ройовищну пташину хмару на всі чотири вітри. Після цієї поразки він починає поволі занепадати, всихається — з кожним днем меншає, у спорожнілих кімнатах, посеред безтурботної забави, недоречної балаканини і цвіркотіння, поступово губиться у кімнатах великого помешкання його родичів, зберігаючи хіба що якусь видимість життя у поставі опудала старого кондора, а потім однієї ночі приходить з коротким візитом до матері — як комівояжер, що подорожує у торгівельних справах.

В одвічній суперечці з тарганячим родом, який одного дня залив помешкання своїм чорним ройовищем, зацькований ненавистю, він непомітно вплутується в ті лабіринти почуттів, де відраза перетворюється на несамовиту чарівність, і поступово переймає манери і стиль життя цього ненависного племені. Автор щоразу дозволяє йому повертатись із цих його перетворень, щоби невдовзі ми знову побачили його, котрий читає лекцію про маріонеток, манекени та «єретичну деміурґію» для аудиторії малих швачок, викладає наукову дисертацію, в якій ставить під сумнів виняткове право Деміурґа на творення і методами засудження та єретизму пояснює процес виникнення життя.

Так автор дозволяє йому прямувати особливою дорогою — від пригоди до пригоди, від поразки до поразки, посеред інших постатей та подій цієї книги, оточеному барвистим пейзажем, який у щоразу нових конфігураціях супроводжує його починання.