Евгения Захватова - Феномен доктора Хауса. Правда і вимисел у серіалі про геніального діагноста

Проте вперше з середини 1980-х років про цензуру в Україні заговорили лише в 2008 році. До того часу багато йшлося про цензуру в засобах масової інформації, проте ці обмеження, як і за радянських часів, мали винятково політичний характер. Творчі люди в Україні не зазнавали утисків, особливо — з розвитком інтернету, який неможливо контролювати ніде в світі. Але 20 листопада 2003 року Верховною Радою України в третьому читанні було прийнято «Закон про захист суспільної моралі», автором якого був народний депутат, згодом — мер Києва Леонід Черновецький. Потім була створена державна структура під назвою Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі (НЕК), робота якої фінансується з державного бюджету. А в 2008 році ця комісія вперше вдалася до обмежень та заборон, які не мають жодного стосунку до політики. Наприклад, були спроби заборонити зовнішню рекламу жіночої білизни, пізніше — демонстрацію по телевізору кліпів груп «Скрябін» і «ТІК». В кожному з цих випадків йшлося насамперед про аморальність згаданої реклами та відео. Серйозно до цих заборон ніхто не ставився, тим більше, що комісія не має права нічого забороняти, а зобов’язана давати лише рекомендації.

Проте 13 лютого 2009 року, після зміни керівництва НЕКу (сексопатолога змінив юрист), вперше за багато років висновок штатного експерта комісії, який є державним службовцем, став приводом для активних репресивних дій: із вироком «порнографія» було вилучено з продажу весь наклад роману лауреата Малої Шевченківської премії Олеся Ульяненка «Жінка його мрії». Письменник подав до суду, проте процес затягнувся і, як слід було чекати, скінчився нічим. Але в той самий час НЕК заборонила демонстрацію в українських кінотеатрах двох американських фільмів жахів «Гостел–2» та «Пилка–VI», хоча прокат відбувався відповідно до чинного законодавства: на вечірніх сеансах, із українським дублюванням і віковими обмеженнями. На підставі такого «злочину», як показ іноземних «страшилок», НЕК вимагала зміни керівництва Держкіно України. Паралельно інші громадські організації намагалися за підтримки НЕК заборонити телепокази документальних фільмів циклу «Найвідоміші українські маніяки» та стрічки Анга Лі «Горбата гора», де йдеться про гомосексуальне кохання двох ковбоїв.

Раніше, до появи НЕК, в Україні були хіба поодинокі спроби щось заборонити. Інколи невдалі — йдеться про демонстрації членів патріотичних організацій, що вимагали відміни показу в українських кінотеатрах фільму Єжі Гофмана «Вогнем і мечем», а інколи — вдалі: наприклад про заборону вистав скандально відомого режисера Романа Віктюка у Львові. Проте в цих та інших випадках мали місце або приватні громадські ініціативи, або рішення місцевих органів влади, що практикується, як показано вище, і в США. З 13 лютого 2009 року митці всерйоз заговорили про спробу повернути в Україні цензуру як частину послідовної державної політики. Було організовано кілька акцій протесту, дії НЕК засуджують журналісти та творчі люди, але також звучать не менш палкі слова на підтримку її діяльності, причому — з вуст не менш відомих і шанованих в Україні людей.

Все, сказане вище, має на меті показати: цензура є навіть у країнах, де свобода особистості цінується понад усе. Але, говорячи про необхідність зважати на цензурні вимоги, творці «House M. D.» радше ведуть мову про певні самообмеження, аніж про системні утиски збоку. А наведені вище приклади — зразки приватних громадських ініціатив, котрі не мають у підґрунті державного статусу та, відповідно, державного фінансування. Натомість в Україні ніхто з творчих людей і виробників аудіовізуальної продукції особливо не заперечує проти зазначення вікових обмежень і попереджень на кшталт «Обережно, ненормативна лексика!», справедливо залишаючи за людьми право робити власні висновки з прочитаного, побаченого, почутого. Хай там як, відчувається помітний потяг до централізованих обмежень і навіть заборон. У зв’язку з цим популярність хаусизмів в Україні передусім серед представників творчих професій і молодих інтелектуалів цілком обґрунтована: вони спрямовані саме проти агресивної некомпетентності консерваторів і святенників.

Немає кращих хаусизмів, як нема й гірших. У кожного шанувальника Грегорі Хауса — свої улюблені хаусизми. Заявляти, що одна фраза з серіалу ліпша за іншу — як мінімум довести власну необ’єктивність. Тому хаусизми, наведені нижче, лише ілюстрація.