Евгения Захватова: Феномен доктора Хауса. Правда і вимисел у серіалі про геніального діагноста

У 2003 році до Девіда Шора звертається його колега, продюсер Пол Атанасіо ( Paul Attanasio ), захоплений створенням нового проекту. Потому як він попрацював із NBC над фільмом «Убивчий відділ», йому потрібно було зробити фільм, котрий повторить успіх серіалу «Закон і порядок» ( Law & Order ).

До речі, російський аналог цього популярного в США серіалу у вітчизняних глядачів успіху не мав: дуже вже «американськими» здавалися у своїх відпрасованих костюмах служителі російської Феміди. Адаптувати його до російських реалій не вдалося. Проте голлівудське першоджерело витримало не один сезон і має в нашого любителя кримінального кіно стабільний успіх. Серіал можна щодня знайти на одному з численних каналів як в Україні, так і в Росії.

Проте Атанасіо пропонував Шору орієнтуватися не на «Закон і порядок», а на не менш успішний проект — створений каналом CBS серіал «CSI: Місце злочину» ( CSI: Crime Scene Investigation ). У серіалі криміналісти з найдрібніших доказів відновлювали обставини вбивства. У кожному окремому епізоді зазвичай розповідається про розслідування одного-двох злочинів, скоєних у Лас-Вегасі або його околицях, інколи — в інших містах штату Невада. Серіал має сюжетні переплетіння з аналогічними історіями: «CSI: Місце злочину Майамі» і «Без сліду» ( Without a Trace ). Пола Атанасіо привабило те, що в серіалі «CSI» робиться акцент на особистих проблемах і труднощах співробітників — родинних негараздах, психологічних травмах, стосунках із колегами по роботі та родичами. Особливо тонко показані складні соціальні й особисті проблеми, незвичайні людські захоплення та звички, часто непідвладні однозначному визначенню й оцінці.

Задум Атанасіо полягав у тому, аби зробити фільм, схожий на поліцейський процедурний детектив, в основі якого лежала б робота не поліцейських, а лікарів. Тут не можна не згадати традицій створення американських медичних серіалів та фільмів на медичну тему. Саме до цих «витоків» і звернувся Девід Шор, вирішивши використати досвід минулих років.

Одна з наскрізних тем «Доктора Хауса» — боротьба Грегорі Хауса за право дивитися телевізор де завгодно, коли йому заманеться, і частенько — не у вільний від роботи час, а замість неї. У завідувача діагностичним відділенням лікарні Принстон-Плейнсборо є портативний чорно-білий телевізор із висувною антеною, який займає весь його час. Якщо, звісно, Хаус не відривається на гру на гітарі, метання в мішень дротиків (дартс), розваги з баскетбольним м’ячем або дитячими автомобільчиками.

Коли головний лікар лікарні Ліза Кадді хоче покарати Хауса або чогось домогтися від нього, вона обмежує йому доступ до телевізора. Відрізавши телебачення в кабінеті Хауса, Ліза таким чином ризикує знайти його у відділенні для коматозних хворих, де він із захватом віддається улюбленому заняттю, оскільки в цьому відділенні телебачення вимикати заборонено. Доктор Хаус часто влаштовується перед телевізором також у приймальному покої, заважаючи працювати всьому персоналу лікарні.

Де б Хаус не дивився телевізор, той повсякчас налаштований на один і той самий канал, по якому транслюють певний нескінченний медичний серіал. На якому ж серіалі «сидить» доктор Хаус, і що хотіли сказати цією деталлю творці фільму?

Девід Шор і його команда прямо натякають глядачам на першоджерела своєї історії, водночас даючи зрозуміти, що вони — новатори, котрі поважають існуючі традиції. Адже медичне «мило», від якого не може відірватися Грегорі Хаус, — традиційне, звичне і тому нудне. Не маючи нічого спільного з реальними проблемами лікарні Принстон-Плейнсборо, в якій розгортається основна дія «House M. D.», вигаданий світ телевізійної лікарні відволікає самого Хауса від його власних проблем. Показово, що серіал, який він дивиться, не дратує хіба його одного: інші лікарі Принстон-Плейнсборо терпіти не можуть медичних серіалів.