Кшиштоф Зануссі - Стратегії життя, або Як з’їсти тістечко і далі його мати

Я часто замислююсь: яким є зв’язок культури з моральністю? Чого варте захоплення красою, якщо воно сусідить із ненавистю та погордою? Хто мені в житті ближчий – чесний невіглас чи витончений злочинець? Про це й був мій фільм, що його я тоді, у 1970-ті роки, адресував західній публіці; сьогодні ж він, схоже, є актуальним і у відриві від декору доби окупації.

Я ні слова не сказав про те, якими були мої батьки. Мені завжди бракувало сміливості писати про них, хоча їх давно вже нема серед живих. Мій батько фіґурує в багатьох моїх сценаріях, насамперед у «Родинному житті», де він є ключовим персонажем (коли я запросив його на перегляд, він геть не впізнав себе – а може, лишень удавав, що не впізнає5?). Батько був душею товариства: безпосередній, по-середземноморському емоційний – моя протилежність, а водночас і мій взірець, і мій опонент. Ми з батьком любили один одного, але стосунки між нами бували шорсткими, небезконфліктними – втім, так зазвичай і відбувається, коли син у батька лише один. Батько був розчарований тим, що я не пішов в архітектори: він вважав, що це мій обов’язок – продовжити династію будівельників… А в моєму дитинстві батько читав мені книжки: у п’ятирічному віці я слухав «Пана Тадеуша», який нітрохи не викликав у мене нудьги, хоча «Козлик Матолек» [10] Козлик Матолек (Koziołek Matołek) – персонаж одного з перших і найвідоміших польських коміксів, створеного 1933 року. Нині – культовий образ польської дитячої літератури. усе одно подобався мені трохи більше.

Мама була людиною ще дивовижнішою. Вона любила мене довершеною любов’ю – поблажливою і критичною водночас. Завдяки їй я уник життєвої катастрофи. Коли я у студентські роки сильно закохався, вона, розуміючи, що об’єкт для свого почуття я обрав невдало, втримала мене від одруження… Пишучи «невдало», я вдаюсь до евфемізму, за яким насправді криється справдешня драма. Дівчина, яку я покохав, привабила мене своєю неординарністю. Невдовзі виявилося, що причиною цієї неординарності було психічне захворювання.

Минуло багато літ, і інший мій вибір мати підтримала. У зрілому віці вона мусила поступитися роллю господині дому моїй дружині. Мешкала мама з нами, до останніх своїх днів у всьому нас підтримуючи.

Коли я думаю про те, чим завдячую своїм батькам, мені хочеться написати: усім. І усвідомлюю я це тим глибше, чим більше зустрічаю людей, до яких доля була менш ласкавою, біля яких не було нікого, хто міг би пояснити їм, як улаштовано світ і чим різниться добро від зла. Я міркую про це, щоб стримуватися й не засуджувати людей, які мені здаються втіленням зла, хоча й мають досить невинний вигляд: вони просто не знають, що саме є злом, і поширюють зло, переконані, що чинять нормально.

Óбрази моїх батьків часто з’являлися в моїх фільмах, і батько навіть частіше: з ним я вдававсь у полеміку, його вислови цитував, якісь його манери передражнював, а потім тремтів, коли він приходив на прем’єру. Та щоразу повторювалося те саме: себе батько не впізнавав, хоча інші мої персонажі нагадували йому когось із кола наших знайомих або родичів.

Батько в образі авторитарного патріарха з’являється в багатьох моїх фільмах: це й «Родинне життя», і середньометражна «Роль», і «Парадигма» (тут його грав Вітторіо Ґассман). Макс фон Сюдов у «Дотику руки» теж грає чоловіка, схожого на мого батька. Та найближчий до батька образ вийшов усе-таки в «Родинному житті». Там батька грає Ян Кречмар, а бунтівного сина Віта (себто трошечки й мене…) – Даніель Ольбрихський. Інші персонажі: Белла, Вітова сестра (Майя Коморовська), тітка (Галина Миколайська) і Марек, друг блудного сина (Ян Новіцький), – являють собою суміш багатьох прототипів.

Самісінький початок 1970-х років. Дім на межі розпаду належить довоєнному промисловцеві, який мешкає з дочкою та сестрою. У гості приїхали Віт і Марек.

У їдальні чекають батько і Віт, уже готові сідати до столу. Батько вказує гостеві його місце. Віт сідає напроти Белли, ще один прибор чекає на тітку, яка саме готує чай. Залишки вишуканого сервізу і весь церемоніал початку вечері контрастують зі скромним меню: сир, масло, хліб, консерви та помідори. Батько поспішає виправдатися в очах Марека.

Батько:Ви даруйте, що все так по-спартанському, але дружина за кордоном, і без неї все господарство трохи просіло… (До тітки, що саме ввійшла, несучи тацю з чаєм.) Ядзю, сідай нарешті, годі крутитися. Постав на стіл щось алкогольне. В нас гості!