Кшиштоф Зануссі - Стратегії життя, або Як з’їсти тістечко і далі його мати

Меблевий склад. Сутінки. Хлопчик грається на самоті. Вишукує карнизи і розставляє їх частоколом, роблячи це з таким грюкотом, що стривожена мати виходить із конторки – подивитися, в чому справа.

Мати:Що ти накоїв? Тут усе гаразд?

Хлопчик відповідає не відразу. Підходить ближче до матері й говорить пошепки, наче звіряє їй велику таємницю:

Хлопчик:Ми готуємось до штурму!

У глибині конторки можна побачити клієнтів: офіцера вермахту, якусь молоду жінку та цивільного.

Сховок для євреїв у приміщенні за складом, кімната без вікна. Згідно з рішенням матері, тут поміняли місцями день з ніччю: вночі не сплять, відпочивають удень. Натан хропе в кутку на матраці. Синочок Сари та Ісаака всміхається крізь сон: йому ввижаються якісь радісні картини, далекі від світу, в якому вони живуть. Шимон спить неспокійно – дається взнаки досвід лікаря, якого багаторазово будили під час нічних чергувань у лікарні.

Аарон не спить – здійснює якісь рухи, схожі на акробатичні. Лише наступної миті вдається розгледіти, що він готує зашморг, щоб повіситися. Підсвічує собі сірниками – їхні спалахи вихоплюють у темряві почергові картини, що вказують на етапи його дій. Аарон уже близький до виконання свого задуму, але тут ненароком штовхає сонну дитину. Дитина розплющує очі й дивиться на чоловіка, який стоїть під стелею на піраміді із зіставлених столиків та ящиків. У виразі його обличчя – передсмертна напруга; у світлі сірника це обличчя здається ще більш несамовитим.

Бачачи це обличчя, хлопчик від усмішки переходить до крику. Прокидається Сара. Підхоплюється на своїй постелі Шимон. Сірник гасне. Якусь мить у всіх в очах стоїть враження від побаченого: силует чоловіка, що вже почав надягати зашморг собі на шию і був готовий до стрибка. Шимон миттю зривається з місця і звалює всю цю піраміду з меблів, так старанно зведену Аароном. Лунає крик – наче на всіх присутніх кинувся демон. Натан запалює сірника, а від нього – свічку.

Аарон знову кричить, забувши про вимоги конспірації.

Аарон:Облиште мене! Я маю право! Не хочу жити!

Шимон б’є його кулаком по шиї. Штурханина. Чути гучний стогін Аарона.

Аарон:Свою ампулку я віддав Міріам. У мене більше нема отрути, бо ти мені відмовив.

Сара:Ша! Я чую голоси!

До конторки вбігає хлопчик, який грався на складі.

Хлопчик (кричить): Мамо, мерщій сюди! Тут злодії!

Мати (пильно дивиться на нього): Ти брешеш. Більше я тобі не дозволю гратися на складі.

Клієнти здивовано спостерігають, як мати відводить хлопчика в сльозах до лазнички – це його покарання. Вертається звідси усміхнена, ніби нічого не сталося. Виймає з письмового столу пляшку коньяку, розставляє чарки і пропонує тост.

Мати:За вигідну співпрацю!

Жінка, що супроводжує офіцера вермахту, попервах віднікується, та врешті-решт усі підносять чарки й цокаються.

Офіцер вермахту: Prosit! [9] Будьмо! (Нім.).

У лазничці заплаканий хлопчик дивиться у вікно на віддалені кам’яниці, що видніють ген-ген за будинками з протилежного боку муру, який відокремлює місто від ґетто.

Цей фраґмент нагадує мені про інший фільм, який мені, на щастя, вдалося зняти. На нього мене також надихнули враження воєнного часу, але всі деталі й обстановку оповіді я ушляхетнив, створивши в німецької публіки кінця 1970-х (а в той період відносини з Федеративною Республікою Німеччиною були шорсткими й непростими) образ «великопанської» Польщі, країни з глибоко вкоріненими культурними традиціями. Насправді ж тло цього сюжету було доволі непоказним. Під час Варшавського повстання ми тіснилися у підвалах будинку на Єрусалимських Алеях, напроти недобудованої, але вже відкритої будівлі вокзалу. Вокзал був об’єктом обстрілів, а в нашому будинку володарем життя і смерті був молодий симпатичний німецький офіцер, якому явно подобалась моя мама. Вона ж, зі свого боку, використовуючи його люб’язність, домоглася для себе права навідувати наше помешкання, з якого вона раз у раз забирала те, що могло знадобитися нам для виживання. Якось під час такого «санкціонованого» навідування ми принагідно змогли побачити здалеку фігуру мого батька, який, за попередньою телефонною домовленістю, о певній годині виліз на дах будинку, в якому він випадково опинився на момент початку повстання (він був інвалідом, у нього не рухалася рука, тому в Армії Крайовій він не служив). Вас дивує, що під час Варшавського повстання можна було користуватися телефонами? Мені пригадується, що в перші кілька днів це було можливо.