Джек Кенфілд - Курячий бульйон для душі. Думай позитивно. 101 історія, що мотивує

Після вечері, миючи посуд, я зрозуміла, що ніколи не навчала своїх дітей готувати. Я так була заклопотана кар’єрою в бізнесі, що не знаходила часу, щоб показати їм, як створювати неперевершені страви, яких навчилася змалку й замолоду. Я завжди готувала для родини, але не давала їм дарунку, яким сама була наділена, – навчити їх готувати їжу для своїх близьких. Це засмутило мене, тому я вирішила, що використаю свій раптовий вільний час, щоб усе змінити.

Наступного ранку я повідомила родині, що збираюся почати кулінарні заняття для них. У відповідь пролунали невдоволені стогони дітей, у яких було насичене життя та власні плани. Однак я переконала їх спробувати, і ми вирішили наступного дня приготувати вечерю. Я дозволила кожному вибрати страву до вечері, яку вони готуватимуть під моїм проводом. Ми вирішили робити це щотижня, готуючи трохи їжі для друзів і нужденних сусідів у нашій громаді.

Наступного ранку ми поїхали до продуктової й місцевої фермерської крамниць та придбали продукти на вечерю. Розклавши інгредієнти, ми наділи фартухи й почали готувати. Я ділилася кулінарними техніками, особистими порадами щодо страв та іншою інформацією, потрібною для багатьох наших рецептів. Запікаючи знаменитий лимонний пиріг за рецептом моєї бабусі, я згадала, які веселі були часи, коли часто стояла в неї на кухні й облизувала віничок, густо вкритий білим, пухким, солодким і хмароподібним безе. Тепер я ділилася цим зі своїми дітьми. Я майже побачила, як бабуся усміхається з небес, спостерігаючи, що ми продовжуємо її традиції. Ніщо не могло потішити її більше, ніж готування чогось дивовижного для родини, і тепер я розумію, як вона почувалася. Замість того щоб поспіхом поставити щось на стіл між діловими зустрічами й доповідями, у мене є час насолоджуватися готуванням і куштуванням нашої смачної їжі. До того ж я в компанії своїх дітей – слухаю їхні жарти, дізнаюся, що в них відбувається в житті, і ціню особистість кожного з них. Раніше я була занадто заклопотана, щоб помітити, що всі мої четверо дітей такі різні й такі особливі і стільки втіхи дають мені. Переймаючись фінансовим забезпеченням родини, я визнавала за основний пріоритет свою кар’єру, забувши, щó насправді для мене найцінніше і ким насправді я є, – а я дружина й мати цих чудових людей, які заслуговують на мій час, мої підказки та мою прихильність.

Кулінарні заняття відбувалися щотижня. Вони стали тим часом, який ми всі згадуємо, – часом сміху, любові й навчання і, звісно, чудових страв. Готуючи з дітьми, я почала робити речі, які їм подобалися, разом із ними і для них – ходити в бібліотеку й кінотеатри, грати в теніс або відпочивати біля басейну. Уперше я мала змогу справді зосередитися на своїй родині й насолоджуватися часом із нею, не зважаючи на загрозливі дедлайни, коли ти працюєш на комп’ютері й одночасно перевіряєш електронну пошту. Замість багатьох я зосередилася лише на одному, найважливішому завданні – упевнитися, що моя родина знає, що я люблю її і вона для мене на першому місці.

Урешті-решт, я знову почала працювати, але нова робота, яку я знайшла, давала мені змогу проводити набагато більше часу з чоловіком і дітьми. Вона виявилася навіть краща за попередню: зарплатня вища, набагато менше стресів і гнучкість, завдяки якій я можу бути поруч зі своєю сім’єю, коли потрібна їй. Я змінила пріоритети й уже ніколи не захочу поставити своїх близьких на друге місце після кар’єри.

Я думала, що втрата роботи – це найгірше, що траплялося зі мною. Однак виявилося, що це замасковане щастя. Коли мені здавалося, що, втративши роботу, я втрачу ту себе, якою була, я насправді лише почала виявляти себе справжню.

Кожен, хто добре мене знає, майже напевно назве мене оптимісткою. Я вірю в силу надії й у те, що в найскладніших обставинах можна знайти щось позитивне. Мій оптимізм походить від сильної особистої віри в люблячого Бога, який, на мою думку, дуже зацікавлений у найменших подробицях наших життів, а не тільки у «великих справах». Також я вірю, що на все є своя причина і, якщо ми триматимемо думки й душі відкритими, наш невидимий Господь часто ставатиме видимим, іноді в дуже кумедні способи!

Попри це, навіть оптимісти можуть тимчасово втрачати надію. Зі мною таке сталося одного надзвичайно холодного й похмурого січневого дня. Я почувалася змученою через болісні випробування, на які натрапила у своєму житті. Шлюбні і фінансові проблеми поєднались із проблемами зі здоров’ям, створивши ураган емоцій, що загрожував знищити мій дух. Я почувалася роздратованою, розчарованою, обтяженою й віддаленою від Господа. Здавалося, погода відбивала мій настрій – сіре небо не пропускало жодного сонячного променя. Гаруючи на роботі, я не могла позбутися відчуття безнадії й відчаю.