Джек Кенфілд - Курячий бульйон для душі. Думай позитивно. 101 історія, що мотивує

Приблизно посеред дня я вийшла з роботи на ланч. Досі не маючи песимістичних і негативних відчуттів, я помітила, що на коротеньку мить вийшло сонце. Я задумалася про своє негативне ставлення й нагадала собі, що сама відповідаю за стан своєї душі. Якщо я не здатна ігнорувати біль, то можу або зациклитися на негативі, або змінити думки на позитивніші. Хоч я усвідомлено зізналася собі в цій правді, однак відчула, що не здатна змінити свої думки, тому схопилася за кермо й почала відверто та щиросердно молитися:

– Господи, – закричала я, відчуваючи, що в моїх очах застигли сльози, готові хлинути, – де ти? Не хочу так почуватися, але сьогодні я нещасна й утратила всяку надію. Будь ласка, забери мене з цього темного, похмурого місця!

Я зупинилася на червоний знак світлофора й подивилася на автівку, що їхала просто переді мною. Мою увагу привернув номерний знак, на якому було написано «SUNZOUT» 19 19 Sun’s out ( англ. ) – Сонце сяє. . На моєму обличчі одразу заграла усмішка. Це було наче нагадування від Господа, що сонце, зрештою, сяє, а посеред найтривалішої, найтемнішої, найхолоднішої зими це вже благословення. Однак потім я поглянула на автівку, що стояла паралельно до першої. На номерному знаку цієї машини було написано «GROUCH» 20 20 Grouch ( англ. ) – Буркотуха. . Прочитавши два номерні знаки по черзі, я сказала вголос: «СОНЦЕ СЯЄ, БУРКОТУХО». Тепер моя усмішка стала ще більшою – і я засміялася! Два різні номерні знаки поряд миттєво зміцнили мою попередню переконаність у тому, що я сама можу вибирати свій шлях попри всі обставини. Я прийняла свідоме рішення вибрати позитивне ставлення й відчула, як мій дух і настрій підносяться.

Повернувшись на роботу, я розповіла цю історію кільком колегам, які щиро посміялися, коли я назвала те, що сталося, «повідомленням із небес». Того дня я зрозуміла, що, коли ми геть позбавлені мужності, щоб вивести себе з негативного стану, допоможе лише молитва!

Ми зі Сью їхали зі швидкістю сімдесят п’ять миль на годину, піднімаючись звивистою гірською дорогою там, де Північна Кароліна перетинається з південним кордоном Вірджинії. Сью, моя молодша дочка, а також мати й бабуся, відтепер ще була юною п’ятдесятип’ятирічною вдовою. Гадаю, її можна назвати «твінером» 21 21 В американському футболі та баскетболі спортсмен, який може грати на двох позиціях, але не має достатніх навичок, щоб грати лише на одній із них; фактично твінер – це гравець, який виконує функцію проміжної ланки між такими позиціями. ( Прим. ред. ) – між мною та її родиною, – відколи я часто прошу Сью відвозити мене на далекі відстані або робити інші речі, які не хочу або не можу робити власноруч.

Більш політкоректно буде сказати, що Сью з «Покоління сендвічів». Це чоловіки й жінки середнього віку, які досі піклуються про членів своєї родини, навіть якщо ті здебільшого дорослі, і раптом дізнаються, що відповідальні також за старих батьків, а отже, мають до насиченого життя увіпхнути додаткові обов’язки.

Я відкинувся на своєму сидінні й насолоджувався розкішшю зручної подорожі, помічаючи, що місцеве сонячне світло й пейзажі дуже різняться від флоридських. Хочу зауважити, що колись були часи, коли я мріяв побачити гори та пагорби і пропускав, як змінюються кольори різних пір року. Утім, Флорида стала чудовим місцем, де я міг жити, вийшовши на пенсію, і піклуватися про свою стару матір, крім таких ситуацій, як-от потенційно серйозна медична проблема в мого сина. Я тішився, що донька захотіла й могла перевезти мене, щоб я побачив його після операції. Для неї це також була безкоштовна подорож – можливість відвідати старих друзів та решту родини.

Поволі ми в’їжджали у Вірджинію, де дерева й долини блищали все яскравіше, а глибокі зелені тіні відбивали сонячне світло пізньої весни. На одному з найгарніших місць висхідного шосе, скільки сягав наш зір, справа ми бачили мальовничі долини й багато миль акуратно доглянутих сільськогосподарських угідь, усіяних білими будівлями цивілізації. Зліва височіли круті скелі, спрямовані в небо, по яких струмками стікала вода; ці навислі скелі де-не-де були вкриті мохом і молодими рослинами, що підкреслювали нахил гори. Час від часу траплялися невеликі купи каміння та бруду, які ніби відкололися від скель і лежали як доказ невдалої спроби людини підкорити цю пагорбкувату місцину.