Ігор Коляда - Павло Тичина

У 1709 році І. Мазепу оголосили зрадником. Петро І скликав козацьку старшину до Глухова для обрання нового гетьмана. Одним із перших, хто з’явився на заклик російського царя, був Полуботок.

На булаву правителя Малоросії претендували дві людини – І. Скоропадський і П. Полуботок. Але Петро І рішуче відкинув кандидатуру Павла («Ця людина хитра; з нього може вийти інший Мазепа»). Природно, що ніхто, дізнавшись про такий відгук государя, не наважувався наполягати на кандидатурі П. Полуботка. Новим гетьманом України став І. Скоропадський. Хоча й Полуботок не був обділений царською милістю – Полуботкам подарували більше 2000 дворів. Таким чином, Павло став одразу одним із перших багатіїв України, що «жив широко і навіть тримав у себе двір на зразок гетьманського».

У 1722 році помер І. Скоропадський. Тимчасовим наказним гетьманом Лівобережної України став Павло Полуботок. Проте з перших же днів у нього виник серйозний конфлікт із Малоросійською колегією (органом, створеним Петром І), який коштував П. Полуботку свободи і життя. На початку 1723 року протистояння влади в Гетьманщині досягло апогею. Ворожі сторони звернулися до царя з апеляцією.

У своїй відповіді на прохання П. Полуботка дозволити йому стати гетьманом Малоросії Петро І заявив: «Усім відомо, що з Богдана Хмельницького до Скоропадського всі гетьмани були зрадниками, від чого сильно постраждала держава Російська, особливо Малоросія, тому потрібно підшукати в гетьмани вірну та надійну людину». А таким російський цар П. Полуботка не вважав. Проте Полуботок (можливо, розраховуючи на допомогу царського улюбленця князя О. Меншикова) і надалі закидав царя чолобитними. Врешті-решт государ наказав покликати до себе гетьмана, генерального суддю Івана Чарниша і генерального писаря Семена Савича.

Перші особи Малоросії прибули до Петербурга в серпні 1723 року і були прийняті досить привітно. Але наприкінці місяця в Таємну канцелярію надійшов лист Феофана Прокоповича. Посилаючись на письмове донесення чернігівського єпископа Іродіана, він звинувачував П. Полуботка в стосунках з колишнім писарем І. Мазепи – Пилипом Орликом. Для Петра І цього було більш ніж достатньо, щоб розпочати слідство. У вересні Полуботок, Савич і Чарниш з’явилися на допит у Таємну канцелярію, а вже в листопаді були заарештовані і запроторені до Петропавлівської фортеці. За наказом Петра І для з’ясування провини заарештованого до Гетьманщини виїхав бригадир О. Рум’янцев. Цар таємно велів Рум’янцеву обшукати всі будинки і маєтки гетьмана і скласти опис майна. При проведенні цієї операції столичні слідчі переконалися в зникненні більшої частини золотого запасу роду Полуботків.

Наказний гетьман раптово помер в ув’язненні в 1723 році і забрав із собою в могилу таємницю своїх скарбів. Цілком можливо, що донесення царю про те, що син щойно призначеного гетьмана Малоросії Яків Полуботок ще в 1720 році вивіз до Англії і поклав у банк Ост-Індської компанії (Лондонський банк) діжку золота, відіграло вирішальну роль в арешті батька. З часом таємне досьє за справою Полуботка потрапило на очі жадібного О. Меншикова, коли він правив Росією замість Катерини І. Тимчасовий правитель направив до Англії офіційний урядовий запит, на який позитивної відповіді не отримав. За часів Катерини II таку саму спробу повернути до казни золото гетьмана України робив фаворит імператриці Г. Потьомкін-Тавричеський.

Отож, професорова стаття прогриміла, наче бомба. Адже за двісті років, завдяки відсоткам, внесок мав у стократ збільшитися – йшлося приблизно про 800 млн царських рублів! Наступного року на автора сенсаційної знахідки обрушився цілий шквал листів від людей, які доводили свою спорідненість із Полуботком. Щоб якось скоординувати дії претендентів на одну з найбільших у світі спадщин, 1909 року в Стародубі був скликаний спеціальний з’їзд нащадків гетьмана. Професор Рубець звернувся до зборів з промовою, в якій запевняв, що вклад гетьмана в англійському банку справді існує, і ці відомості були отримані від особи, яка заслуговує повної довіри. З’їзд спадкоємців Полуботка обрав комісію з 25 осіб. На зібрані у складчину гроші ця комісія найняла групу компетентних фахівців для вивчення питання. Останній вдалося з’ясувати, що до одного з англійських банків дуже давно надійшов вклад із Росії на суму 10 тисяч голландських дукатів, але за умовами зберігання банк відсотки не нараховував. Для розгляду цієї справи довелося відправити до Лондона спеціальну делегацію, яка зіштовхнулася там із суцільним нерозумінням з боку наступників банку, який колись належав Ост-Індській компанії. Службовці, посилаючись на таємницю вкладів, не допустили російських спадкоємців Полуботка до архівів і банківських документів. Посланцям довелося повернутися ні з чим.