Ростислав Коломієць - Олег Ольжич

4. Помсти смерть Великих Лицарів.

5. Про справу не говори з тим, з ким можна, а з тим, з яким треба.

6. Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи.

7. Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів Твоєї Нації.

8. Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять Тебе виявити таїни.

9. Змагатимеш до поширення сили, слави, багатства і простору Української Держави.

Зовсім не випадково сім’я Кандиб обирає Чехословаччину місцем свого перебування.

Звернімось до історії.

Новий історичний перерозподіл Європи, який стався після Першої світової війни, більшовицького перевороту в Росії, поразки українських національно-визвольних змагань на початку 20-х років, призвели до масової політичної еміграції українців. За межами України опинилися активні учасники тих подій – керівні діячі Центральної Ради, Гетьманської держави, державної Директорії, Української Народної Республіки, Закарпатської республіки, Кубанської народної республіки, офіцери і солдати армій цих українських державних угрупувань, службовці держапарату і працівники зарубіжних представництв українських урядів, значна частина тодішніх політичних партій, представники національно-свідомої української наукової та культурної інтелігенції.

Про це якось не прийнято говорити, але сталася трагедія українського народу – практично Україна обезглавилась, залишившись без своєї еліти, ідеологічних, інтелектуальних і духовних поводирів. У цій ситуації в українському емігрантському середовищі почалася активна розбудова різних державних структур, серед яких чільне місце посіли наукові, освітні, мистецькі заклади, що мали виплекати українські національно свідомі високопрофесійні кадри.

Особливо плідною була діяльність української діаспори у самому центрі Європи – Чехословаччині. Влада Чехословаччини, зокрема її перший Президент Томаш Масарик, прихильно ставилася до українських емігрантів. Це була вдячність за допомогу у створенні армії, яку надав уряд УНР, в результаті чого чехи і словаки змогли вибороти державну незалежність своєї країни. Тож тепер тут знайшли свій притулок і гуртувались близько 22 000 українців. Серед емігрантів було багато талановитих письменників, поетів, художників, композиторів, науковців. Як писав український поет і письменник, культуролог-енциклопедист Євген Маланюк: «може, найважливішим серед наших завдань, як національної спільноти, було, є і буде: пізнати себе. Наше покоління узріло батьківщину в зовсім іншому світі. Вона виглядала зовсім інакше в періоді бездержавності; інакше – у війні за державність краю; інакше – в часі короткотривалої боротьби за державність».

Українським дітям надали можливість отримувати середню освіту українською мовою. Головними науковими і навчальними установами стали Український вільний університет, переведений у 1921 році з Відня у Прагу, і Український вищий педагогічний інститут імені Драгоманова. Наступного року у Подєбрадах, курортному містечку у 50 км від Праги, була заснована Українська господарча академія, куди одразу вступили 300 студентів. Тут почали діяти Українське історико-філологічне товариство, Центральний Союз українського студентства, Українське товариство книголюбів, Музей визвольної боротьби України, Українська гімназія. Виникло декілька українських видань, видано 180 поетичних і прозаїчних творів молодих українських творців. У Празі творили і друкувалися непересічні молоді українські поети – Євген Маланюк, Юрій Дараган, Оксана Лятуринська, Олекса Стефанович, Леонід Мосендз, Олена Теліга…

Феномен празької української еміграції у Чехословаччині полягав у системності організації науки, освіти і культури, яка дала можливість створити низку так званих празьких шкіл: археологічну, поетичну, історичну, мистецьку.

У політичному плані українська еміграція – і не тільки празька – гуртувалась навколо ідеї створення вільної, незалежної України. Олег Ольжич виявився яскравою дійовою особою цього процесу – будівничим незалежної, поки що розпорошеної, української держави. З цієї точки й будемо розглядати його життя, творчість і громадсько-політичну діяльність.

Отже, сім’я Кандиб об’єдналась і розпочала нове життя у Чехословаччині. Перед п’ятнадцятилітнім Олегом розгортались широкі можливості для політичного і мистецького самовизначення, і він активно скористався з цього.