Ростислав Коломієць - Олег Ольжич

Сприймемо факт, яким він є: п’ятнадцятирічний Олег разом із сорокадвохрічною матір’ю, зусиллями сорокап’ятирічного батька, нарешті, виїздять із радянської України. Спочатку – до Берліна, де батько їх зустрів. Потім переїздять до Праги, де Олег завершує середню освіту, складає на відмінно іспити в українській школі. Згодом родина оселяється у селі Горні Черношіце, що у 50 км від Праги.

Невипадково оселяються саме там.

Це незвичайне село, більшість жителів якого складали українці, стало осередком української політичної і мистецької еміграції по втраті української державності 1917–1921 років і за сприятливого ставлення до них чехословацької влади. Тут живуть українські культурні діячі, серед яких знаходимо видатні імена – актора, режисера і організатора театральної справи Миколи Садовського, поета, прозаїка, драматурга Спиридона Черкасенка… Тут оселяються й молоді митці-початківці і літератори. Олександр Олесь там навіть організовує клуб українських письменників і журналістів. А згодом завдяки його ініціативі тут створюється «Товариство молодих українських викладачів». Ця місцевість має увійти в історію України, як один з визначних осередків української наукової і мистецької еміграції по втраті української державності 1917—1920-х років…

Цим я хочу сказати, що, вимушено покинувши Україну, Олег Кандиба не розчиняється у зарубіжному просторі, але продовжує перебувати у вишуканому товаристві української інтелігенції. І не просто перебувати, але й виховуватись в українському дусі.

Насамперед він стає членом українського «Пласту», найбільшої неполітичної масової молодіжної скаутської організації, яка виховувала свідомих, відповідальних за свої вчинки українських громадян, які опинилися у зарубіжжі. Нагадаю, що Степан Бандера більше 8 років, від 1914-го до 1921-го року, гартував свій характер у «Пласті», пластуном був і ровесник Ольжича, в майбутньому головнокомандуючий УПА (Української повстанської армії) Роман Шухевич…

Подумалося, що в радянській Україні молодь виховували піонерські та комсомольські організації у дусі марксизму-ленінізму, а в еміграції?.. Дивіться самі.

Герб українського «Пласту» – трилиста лілія, мистецьки вплетена у Знак Княжої Держави Володимира Великого. Серед «14 точок пластового закону» було додержання:

1. Тілесного здоров’я, тобто невживання алкоголю і паління цигарок, обов’язкова ранкова руханка, зайняття спортом, відмови від статевої розпусти…

2. Духовного здоров’я, тобто виховання в собі рис українського громадянина, борця за майбутнє національне визволення України, готового піти для цього на смерть…

Одухотворений вірш «Пластовий капелюх» взірця 1934 року – таким був поетичний відгук Ольжича на вступ до цієї організації. Він звучить як бадьорий заклик до життєтворення юнака, який тільки вступав у доросле життя:

Невипадково пластовий закон, в основі якого були закладені ідеї радикального українського націоналіста Миколи Міхновського, ляже в основу «Декалогу українського націоналіста», який упорядкував 1929 року український пластун, один із співзасновників Організації українських націоналістів (ОУН) Степан Ленкавський. Його напевне виголошував Ольжич як клятву:

«Я дух одвічної стихії, що зберіг Тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя:

Здобудеш Українську Державність або загинеш у боротьбі за неї.

1. Не дозволиш нікому плямити ні слави, ні честі Твоєї Нації.

2. Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань.

3. Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирського Тризуба.