Ростислав Коломієць - Олег Ольжич

Дружина Ольжича згадувала, що, коли вона якось у розмові зі свекором не повірила цьому – як, у п’ять років написати п’єсу? – той «по-молодечому зірвався і, ходячи по кімнаті, захоплено переконував не тільки мене, але й цілий світ:

– П’єса на три дії. Так! Так! З козацьких часів. Три дії. Навіть ілюстрації намалював!..»

Який жаль, що її не розшукали дослідники. Намальованого хлопчиною Півня розшукали, а драму, написану шестирічним Олегом, так і не знайшли…

Але ясно одне. Батько, називаючи сина «лелеченьком довгоногим», прилучав хлопчину до мистецтва, намагався розвивати його літературні здібності. І, як відгомін його дитячих спогадів, той підписував свої перші надруковані твори псевдонімом «Лелека»…

Дитинство «лелеченько» провів у київському передмісті Пущі-Водиці, де мати викладала французьку у школі, а батько, який закінчив Харківський ветеринарний інститут, із жовтня 1909-го і до початку 1919-го року працював (тільки уявіть собі!) ветеринаром на Дарницькій скотобійні. Можна припустити, що це він зробив, аби прогодувати родину, бо на гроші від власних поезій не проживеш, та й друкуватися українською було непросто. Напевне так і було.

Та ось перед нами згадки про цю агонію самого поета-лірика: «В атмосфері кривавого пару, хрипіння й агонії конаючих тварин довелось мені продовжувати літературну роботу… Робив я спроби знайти іншу працю, але з тих або інших причин зробити це не вдавалось…»

А вже пізно увечері, ледь одійшовши від кошмарної праці, народжував свої небесні пісні. У 1919 році, покінчивши, зрештою, з ветеринарною роботою, цілком присвятив себе поетичній творчості на благо вимріяної незалежності України:

Батько уявляв свого сина в образі цього молодого рицаря. І таки побачив його таким, але це сталось пізніше.

Коли ж замайорів «небесно-золотий прапор української державності», Олександр Олесь гаряче в неї повірив і, готуючи сина до самостійного життя, на сторожі поставив слова:

У липні 1917 року Олександр Олесь гаряче вітав проголошення Української Народної Республіки:

І це не абстрактне славослів’я українській незалежності. Романтично налаштований Олесь радісно зустрів проголошення самостійності України і, переживаючи драматичні перипетії цього процесу, включився в її розбудову, мріючи про славне мистецьке майбутнє «вільного орла» Олега на терені вільної України, готуючи його до нього.

Та недовго тривала ідилія національного відродження України. Під час перипетій, коли змінювалися влади і кожна з них провадила арешти, розстрілювала тих, кого вважала за ворогів, інакомислячих, інколи – просто випадкових людей, яких підозрювала у ворожих намірах, траплялось і таке, це напряму зачіпало сім’ю Кандиб. У лютому 1918 року Олеся заарештували, і він дивом не потрапив під розстріл. У 1919 році був розстріляний брат Віри Антонівни Кандиби…

Разом із відступаючими петлюрівцями змушений був покинути територію України і Олександр Олесь. І не просто покинути: зовсім не випадково у листопаді 1919 року уряд УНР призначив Олеся культурним аташе при консульстві УНР у Будапешті, де він провадив дипломатичну роботу зі зміцнення авторитету молодої української держави на міжнародній арені.

А на родину чекала тривала розлука. Марно було сподіватися, що радянська влада так просто надасть візу для возз’єднання сім’ї петлюрівця за кордоном. Мати викладає у середній школі в Пущі-Водиці. Олег вчиться у тій же школі, пише вірші, малює. Він швидко зростає, мужніє, починає орієнтуватися у ситуації, яка склалася в його житті і яка не обіцяє ніякої прихильності.

Сім’я важко переживає вимушену розлуку. Участь батька у державотворчому процесі України, його вимушена еміграція, звісно, не сприяли доброзичливому ставленню більшовицького оточення до матері і сина Кандиб. Вони опинилися у вимушеній ізоляції. Все це вело до певного усамітнення Олега, його відособлення від славослів’я радянській владі, яке звучало тоді на кожному кроці, проте водночас сприяло розвиткові його спостережливості та навичок самостійного аналізу ситуації, в якій опинилась розлучена родина. Розчаровуючись у людях і обставинах, він створює свій власний внутрішній світ.