Ростислав Коломієць - Олег Ольжич

Мене зворушили перші фотографії Олега. Символічні фотографії, які так і напрошуються на розшифрування:

• 1914 року, на самому початку Першої світової війни – семирічний хлопчик ангельської подоби з лілією в руках дивиться просто вам в очі, немовби промовляє: «Я прийшов у цей світ, щоб дарувати вам добро…»

• 1917 року, на самому початку боротьби українського народу за свою державу – десятирічний хлопчина зі своїм другом – улюбленим бойовим півнем на руках. Ніби у передчуванні боротьби.

«Молодий лицар», яким його бачив батько, народився і зростав у люблячій сім’ї. Він з дитинства не міг правильно вимовити свого імені «Олег», і зворушені батьки називали його «Лелеченьком», «Лелекою». Це прізвисько залишилося за ним надовго, більше, стало псевдонімом його першої літературної публікації.

Батьки його сприймали як дитину надзвичайно обдаровану – обдаровану від Бога. Він зростав на очах і під опікою люблячих батьків. І, мабуть, з дитячих років чув удома поетичну мову частіше за прозову.

Та чи могло бути інакше, коли маля засинало під ніжну батькову колискову, якою мати колихала сина… А батько подарував йому біля 150 колискових, які згодом читалися і співалися по всій Україні.

А вже як тільки дитя навчилося зрозуміло говорити, починав його вчити грамоті. І як поетично-гумористично він це робив!

У 1944 році Олесь зібрав свій «навчальний посібник» воєдино, назвавши його «Алфавіт віршами, написаний для сина». Але символічно: у 1944 році сина не стало, а в нього народився свій син, теж Олег, якого він уже не побачив, але якому, напевно, дуже припав до душі «Алфавіт віршами», написаний дідусем і читаний його матір’ю.

Батько невимовно радів кожному кроку свого первістка і охоче стимулював його цікавість до навколишнього світу:

Так і напрошується продовжити – «лізе биться» як той півник Рудько, який сидить на руках у десятирічного хлопчини (згадайте фото), і якого Олег, через десять років, зобразить у своєму першому прозаїчному творі…

Тож син, за допомогою батька, почав читати вже на четвертому році життя.

«Маленький відступ. Моєму онуку Максиму виповнилось три роки, і я збирають вчити його грамоті у грі-виставі “Алфавіт, написаний віршами”…»

Не маючи бездоганного голосу, але натомість – непоганий слух, згадував батько, хлопчик дуже любив співати. Навчився, за допомогою батьків, грати на піаніно і скрипці.

З раннього дитинства почав, знов-таки за допомогою батьків, вивчати іноземні мови. І, зрештою, як і батько, став поліглотом: знав їх не менше дев’яти – англійську, французьку, італійську, німецьку та низку слов’янських мов. Ніби передчував, що йому доля ляже жити на чужині. І не просто знав, але й активно використовував їх у подальшому спілкуванні з іноземними фахівцями-археологами, під час створення власних наукових праць та у перекладацькій діяльності.

«Так і напрошується сказати: а хто з нинішніх українських літераторів сягнув успіху на ниві поліглота? Це не докір, а констатація факту…»

Але повернемось до часів дитинства Олега. Поки що зацікавлений розум хлопчини активно розшукував собі сферу застосування.

І знову півень! У п’ять років намалював і розмалював свого друга – рудого півня, який бігав у дворі. Мати пережила і чоловіка, і сина, але альбом з дитячими його малюнками зберігала до кінця свого життя, пронісши його через численні переїзди сім’ї з міста у місто, з країни в країну. У тому альбомі були увіковічені і хитрий кіт Кирило, і злий собака Сірко, й «дурні качки і пихаті індики». Особливо їй подобався рудий півень, намальований сином.

Річ у тім, що у дитинстві Олег любив птахів і залюбки колекціонував пташине пір’я. І поштовхом до його літературної творчості став – ви правильно подумали – гордовитий рудий півень, що самостверджувався у дворі, проголошуючи ранок і наводячи порядок поміж мешканців двору – гусей, качок, індиків, котів, собак… Але про це пізніше.

На шостому році життя сталося феноменальне. Хлопець, не інакше як із батьківських переказів про те, що Кандиби є нащадками славного козацького роду, в якому були славні козацькі полковники Федір та Андрій Кандиби, написав п’єсу на три дії з козацьких часів, і сам же її проілюстрував!