Ростислав Коломієць - Олег Ольжич

– численні спогади його друзів.

Цікаво, що «вороги» взагалі не залишили негативних згадок про Ольжича. Я маю на увазі «ворогів», які могли з’явитись у нього в результаті розколу ОУН на мельниківців та бандерівців. Хіба що… А може, у нього й не було ворогів, адже він прагнув до об’єднання зусиль і дій українців у боротьбі за національне визволення?..

Погляд з висоти часу.

Між появою на світ у 1907 році у житомирському пологовому будинку у щасливих батьків малятка і закляклим трупом у камері концтабору Заксенхаузен у 1943 році пройшло 37 років, усього 37 років. Але як сказав сам Ольжич: «Не роки життєвою мірою – зміст».

У цьому щасливо-трагічному проміжку часу ми зустрінемо знаменні часово-просторові орієнтири його життя:

– багато дат – чисел, місяців, років, якими позначені ключові моменти його життя. Скільки історичних подій відбулось у житті борця за незалежність української держави, скільки історичних вчинків йому належить, і який масштаб і відгомін цих вчинків;

– багато міст, містечок і країн, яких він охопив своєю громадсько-політичною та науковою діяльністю. Вражає навіть не сама динаміка його переміщень у європейському і американському просторі, але насамперед інтенсивність його життєвиявлення і життєствердження.

Постать Ольжича набула історичного змісту у тому сенсі, що він є яскравим представником молодого покоління першої еміграційної хвилі 20-х років XX століття, про що ми вже казали. Це покоління, яґк відомо, спромоглося не лише зберегти, але й примножити пасіонарну енергію українського народу, руйновану репресіями, голодомором, спотворенням культури. Ще раз нагадую мету Ольжича:

Моя задача: створити безпафосну репутацію історичної постаті Ольжича, українського державотворця, поета і вченого, у свій час знеціненого і хибно трактованого радянською історіознавчою наукою і все-таки недостатньо точно, часто у загальних фразах, висвітленого у наші часи. Пропонована книга має стати черговою сходинкою на шляху донесення правди про Олега Ольжича.

Три дороги – наукова, поетична і політична діяльність вільної духом натури з поневоленої Батьківщини-України поєднались у житті однієї людини.

Захоплення археологією, буяння поетичної творчості і бурхлива політична діяльність Ольжича переплітаються в його житті тісно і невіддільно, неможливо сказати, що саме передує. Мабуть, і не треба казати. В одному з листів до батька Олег Ольжич, може, не дуже зугарно, ні, все-таки образно, називає поезію і археологією своїми «Музами», а політику – такою собі особою з породи Богів…

Сьогодні, з висоти часу постать Ольжича постає в історичному вимірі як провидця майбутньої вільної України як єдиної держави. І не просто провидця, але й дійової особи цього процесу, який формував його, перебуваючи в еміграції.

Судіть самі:

• видатний український вчений-археолог О. Кандиба поставив за мету і зробив ряд кроків задля створення української Академії наук в екзилі, що згуртувала б зусилля українських учених у різних країнах, і в майбутньому стала б єдиною Академією наук вільної України. Підписував наукові дослідження своїм прізвищем – Кандиба.

• видатний український поет національного героїзму Олег Ольжич об’єднав молодих талановитих літераторів, що перебували в еміграції, навколо часописів у Празі, Львові, Чернівцях і сприяв створенню «празької школи українських поетів» – школи виховання «нового покоління українців», борців за незалежність України. Підписував свої поетичні твори псевдонімом – Ольжич, що відсилає читачів до часів київського князя Олега.

• член керівництва Організації українських націоналістів (ОУН), археолог і поет Кандиба ніколи не відкладав надалі справу свого життя. Став організатором суспільного життя і, зокрема, культури України в умовах нацистської окупації, і вже почав його розгортати, мріючи про Україну, як він писав, «від Карпат до Паміру». І все це – перебуваючи в ОУНівському підпіллі, де він носив прізвиська – «Ідеаліст», «Доктор». Символічні прізвиська, які образно відтворюють сутність життя Ольжича.

Він ставить своє особисте життя у залежність від покладеної на себе суспільно-політичної місії – перебуваючи у розшуку, робить все, щоб урятувати свою дружину і дитину, на яку вона чекала, від арешту, і, не вберігши себе, таки врятував їх. Себе не вберіг, а сім’ю врятував.