Кривбас відкриває кришку на чайнику — мінімум літр. Посмішки розтягуються.
Толік бере з сідала свою флягу — повна перекип’яченої води. Починаємо сміятися.
За буржуйкою дістаємо трилітрову каструлю з молочною вермішеллю. Ржемо вголос.
— Сніг їв, біднесенький…
— Дитя Інтернету…
Бій закінчився в сутінках. Невеличка колона з танчиком попереду поверталася на позиції. Аж ось на дорозі стоять двоє військових, голосують. Пригальмували, ті видряпалися на броню. Їдуть. Коли вже повернули до клапана, один з них покрутив головою й каже іншому:
— Навєрна, ми нє на тот танк сєлі…
Позаду вмикаються фари, а на броні — два москалики, один із них — майор. Чемно підняли руки вгору і не смикалися.
Танк — не маршрутка. Номер переплутаєш — назад не повернешся.
Сьомий блокпост 34-го батальйону розташувався біля самих околиць Горлівки. Небезпечне місце в долині, сєпарам у бінокль усе видно, а бійців — лише шістнадцять чоловік.
— Мужики, а як ви тут виживаєте взагалі? Вас уже сто разів могли в землю загорнути.
— Старший у нас продуманий. Він на КПП проїжджаючих місцевих жителів попередив, що якщо на позиції хоча б одна міна чи снаряд прилетить, ми розвернемо свою Рапіру [9] Рапіра — 100-мм протитанкова гармата МТ-12.
і знесемо он оті дев’ятиповерхівки к бісовій матері.
– І що, допомогло? Сєпари повелись?
— Ясна річ! На кацапському опорніку напроти майже половина бандитів — місцеві, і живуть саме в тому мікрорайоні. А після усіх жидобандерівських звірств, про які вони щодня слухають у випусках кремлівських новин, наше делікатне попередження навіть сумнівів не викликало. Ми ж хвашисти! От і підтримуємо тепер імідж карателів [10] Коли 34-й батальйон вийшов на ротацію, їхні наступники з 17-го, зазнавши втрат, змушені були залишити невдалі позиції і відійти на пагорб.
.
Майорськ під Горлівкою — на нейтральній території. З одного боку — перший клапан 34-го батальйону, з іншого — сєпарський опорний пункт [11] Опорний пункт, опорнік — так називають блокпости москалі і сєпари.
. Для місцевих бариг — золоте дно. Бандюки скупляють самогон (у них заборонене спиртне) і цигарки (у них набагато дорожче). Наші теж скупляють самогон і цигарки, але по іншій причині — до найближчого магазину позаду біля десяти кілометрів, пішки ходити далеко.
На клапані пропав боєць. Наче щойно був. Їв, пив, курив, мив тарілку, травив анекдоти, і — немає. Містика якась! Або диверсійна група противника. Витримали паузу в кілька днів, а далі повідомили куди треба й почали готувати документи на «зниклого безвісти». Коли з'являється пропажа. Без зброї, у самих трусах, розбита губа й купа синців.
— Ти де був?
— У полоні.
— …? А як…?
— Набили і відпустили.
… Якось за кілька тижнів перед цим.
Під самими нашими позиціями чергові помітили недороса. Аватар просто заблукав. Забрали автомат, телефон, примусили з'їсти шеврон даунбаса і пробували допитувати. Та якраз! Дрібний попихач, алкаш зі стажем, та ще й еталон боягузтва. Плакав, розмазував соплі, клявся мамою, що більше не буде воювати з укропами. Розказав усе, що пам'ятав від першого класу по вчорашній день, тобто майже нічого. От що з цим ідіотом робити? Повідомити СБУшникам? Доведеться цілу ніч охороняти, а потім ще й везти в Дзержинськ. Пристрілити й прикопати охочих не знайшлося — якось шкода, воно й так чмо нікчемне. Роздягнули до трусів, дали ще кілька копняків і… вигнали к бісу.
Потім в новинах повідомили:
— Спільними зусиллями Генерального штабу, СБУ та народних депутатів із полону терористів визволено ще одного військовослужбовця Збройних сил України. Боєць зазнав тривалих моральних знущань та фізичних тортур. У даний час його життя і здоров’я поза загрозою, з постраждалим працюють психологи.
Мінські домовленості в частині обміну полоненими — таки да. Діють. На найвищому рівні.
Як отримати грошову винагороду
Із дев’ятої до о пів на десяту ранку — улюблений час розвідників і спостерігачів. Москалі по всьому фронту одночасно прогрівають мотори на своїй техніці і щосили димлять у небо. Якщо день безвітряний, можна помітити кілька нових цілей для артилерії і переконатися, що вже відомі нікуди не поділися.
Колишній танкіст Петрович цю процедуру ой як не любив! Річ у тім, що він чергував у нічну зміну, снідав і лягав спати. А на сєпарському опорному пункті, здавалося, лише цього й чекали. Безсовісні окупанти заводили танчик, виїжджали зі сховку, немилосердно газували і, щосили брязкаючи траками, робили кілька кіл. Ці маневри було добре видно у проміжках між деревами.
Читать дальше