Дмитро Степаненко - Окопні історії - фронтовий щоденник

Якщо розвідники кажуть, що не брали, значить не віддадуть.

(Військова мудрість)

Уже два місяці бригада чекає наступу москалів. Усі відпустки суворо заборонені…

Два аватари трохи побули на передовому клапані. Теоретично настав час епічних подвигів. І чи то їм «білочка» розповіла, чи героїчний сон приснився, але хлопці самі повірили в те, що сіли на танк й утрьох із танкістом розгромили сєпарський опорний пункт. Ця тема набула розголосу, обросла подробицями та прихильниками і широко обговорювалася родичами і друзями героїв (майже як деякі новини в соцмережах). Для повноти композиції бракувало тільки лайків.

Недремне око СБУ перехопило телефонні розмови і пустило жадібну слинку: на горизонті замаячила немаленька купа трофеїв. Із другого боку, штурманутий опорник автоматично перетворювався на нове джерело розповсюдження нелегальної зброї, яке просто необхідно було локалізувати.

До керівництва бригади без попередження (телеп гості в хату!) завітали серйозні дяді і почали здалеку:

— Як там на передовій?.. Чому про успіхи не доповідаєте?.. — і таке інше.

— Знати нічого не знаємо, самі вперше чуємо, — як могли морозилися наші командири.

Суворі послідовники НКВД від такої політичної недалекоглядності роздраконились (здається, нас тут за дурнів мають!) і перейшли на конкретику:

— Під чиїм ліжком склад нелегальної зброї?.. Де трофейні тепловізори, машини та мобілки?.. Чому досі не знайшли і не покарали людей, які вуха з трупів позрізали?

Наші полкани завжди знали, що контролюють передові клапани лише теоретично. І холодний піт швидко вкрив найважливіші частини офіцерських тушок (тобто попи — ними вони думають, тудою їх і карають в разі чого).

СБУшники остаточно переконалися, що добровільно ділитися трофеями ніхто не збирається. Полякали тюремними термінами, пообіцяли повернутися в компанії військових прокурорів, і злі як собаки поїхали.

Героїв негайно повернули з клапана у базовий табір перед світлі очі командирів. Діалоги повторилися майже слово в слово з поправками на «давайте по-нормальному» і «мужики, ми ж тут усі свої». Після фраз «ми не хотіли», «більше не будемо» та «ми нічого не брали» начальство опустило руки. Того ж дня штурмовиків випхали у бойову відпустку додому, а командування, на очах тверезіючи, дошліфовувало відмазки для неминучих допитів.

До нас прибув якийсь новосформований підрозділ. Два десятки новобранців ходять скрізь строєм, навіть у їдальню, шикуються по сто разів на день.

— А що це вас так затягують? — зацікавився Орлик.

— Та майор у нас такий… зараза.

— Передайте майору, що якщо він постійно поперед строю ходитиме, його дуже швидко снайпер завалить. Снайпери люблять командирів, — киває Орлик на мою Свєту. — Правда, Démon?

— Правда. Що сєпарських, що своїх.

Більше строєм не ходили, як обрізало. Мабуть, передали майору. Не сам же він додумався!

На одному блокпості ще на початку конфлікту місцеві сєпари принесли воякам випити і закусити. Пили разом, а коли наші аватари позасинали, їх розстріляли і забрали зброю. Були версії, що у випивку підсипали снодійне. Після цього випадку місцевим не довіряли. Коли на блокпост приносили борщ чи ще якусь їжу, її брали, посміхалися, дякували і… виливали. Краще не ризикувати.

Після того випадку минув майже рік. На КПП блокпоста чергував хлопчина, який полюбляв гратися гранатою. І от йому один дід приніс банку меду. Дід пішов, а через пів години щось вибухнуло. Боєць загинув, ще кілька отримали поранення. Слідчі казали, що дід у мед запхав якусь вибухівку, і це теракт.

Неуважний дорівнює неживий.

Але в кишенях загиблого не знайшли улюблену гранату.

Необережний теж дорівнює неживий.

На артилерійських бліндажах двері відчиняються досередини. Коли по бойовій тривозі артилеристи вибігають надвір, крайній повністю відкриває двері й підпирає їх ящиком. Якщо цього не зробити і двері зачиняться, вибухова хвиля розіб’є їх або виверне разом з одвірками.

Морський прибув днями охороняти Ліру. Кілька разів вистрілив із гаубиці. Спробував зняти роботу артилеристів, але перепад тиску під час пострілу виводив із ладу усі телефони, обладнані відеокамерами.

«Так можна і контузію отримати», — подумав Морський і подався в бліндаж. Під землею гепало трохи тихіше, але достатньо, щоб трусилися стіни й земля під ногами. На нарах спав Кардан.