Дмитро Степаненко - Окопні історії - фронтовий щоденник

Козуля — тварина стадна, і полювати на неї теж краще гуртом.

На дамбасі ґрунти дуже розмиті й перемішані з глиною, тому болото після дощу таке, що лише танки добре почуваються. Вода не просочується в глибину, і я не раз бачив калюжі на висотках поміж деревами під час кількамісячної засухи.

Весняні дощі розквасили поля навколо клапана сантиметрів на сорок у глибину, і краю їм видно не було. Таблетка з групою на борту прилаштувалася в колію позаду бехи, але на середині поля все ж таки застрягла. Проблему вирішив трос. Добралися. Група зробила свою роботу, але наступного дня болото стало ще непрохіднішим. Таблетку знову зачепили за беху, траки викинули першу партію багнюки, і швидкість негайно підвищилася до максимальної. Машина ковзала на пузі, від керма користі було мало, і таблетку носило по болоті з боку в бік, як лижника по воді за катером. На поворотах вона майже лягала на борт, і хвиля болота досягала вікон. Аж ось і дорога.

— Ну як серфінг? — поцікавився водій бехи.

— Думав, що таблетка пірне в трясовину, як «Наутілус», там і залишиться. Коли мене мама народжувала, і то так страшно не було, — неохоче витягаючи лопату, відповів старший. — Хлопці, пора виколупувати транспорт із купи дамбаса.

* * *

Повільно переставляючи ноги в кирзачах, по болоті бреде Кузя. На кожній нозі кілограмів по п’ять болота поналипало. Один чобіт засмоктало сильніше. Смикнувся раз, вдруге, а на третій не втримався і з розмаху плюхнувся обличчям у багнюку. Обтер навколо очей, виплюнув болото з рота і в масці шахтаря заявився в бліндаж. Йому б у такому образі на Halloween дітей лякати.

* * *

Орлик, як мудрий воїн, вирішив не боротися з болотом, а проскочити по воді. На краю калабатин болото під водою рідкіше, не так берці тримає. Але на одній калюжі не вгадав із глибиною і вскочив майже по коліна обома ногами. Підняв очі вгору:

— I love you, дамбас! — крикнув на весь табір, і почалапав далі.

* * *

Із початком весни зазеленіли яри й лісосмуги. Ми повеселішали, бо вже більше часу можна перебувати надворі, та й одягу на собі тягати потрібно менше. А населені пункти дамбаса й далі залишалися сірими й нудними.

— Мужики, ви помітили, що тут люди живуть якось мрачно? Лише ніяк не зрозумію, в чому причина.

Ми поприпадали до вікон шишаріка. За вікном тягнулося величеньке село, як дві грудки болота схоже на інші місцеві села.

— На цілу вулицю всього попереду двох будинків якісь квіти ростуть. Скрізь бур’яни по вікна. Лише в лісосмугах повно пролісків.

— Паркани — з битого, оброслого мохом шиферу і гнилих дрючків. Навіть ті, які з дощечок, відразу видно, після встановлення жодного разу не фарбувалися.

— Вікна й двері такі обдерті, що вже не вгадаєш, якого кольору були.

— А хату свіжопобілену бачив хто хоч раз?

— Ти ще спитай, де тут смітник.

— Смітник у кінці вулиці. Кожне місто й село починається з купи пластикових пляшок та іншої гидоти. Закінчується так само. Всі вивозять відходи за крайню хату і просто з дороги викидають на узбіччя.

— Загиджена природа. Загиджені села й міста. Загиджені мізки.

— Тьху! Може, хоч війна все оце випалить синім полум’ям.

— Гадюшник…

— Бери вище. Дамбас…

На нашу спільну радість начальство вирішило завершити одноденні виїзди на передову і влаштувати мережу постійних спостережних постів на клапанах. Основним завданням розвідувальних груп було знаходити позиції та техніку противника, максимально точно визначати їхні координати і передавати артилеристам. Також вести розвідку в інтересах клапана й допомагати саперам мінувати нейтральну територію.

На клапані, який тоді майже щодня обстрілювали, розвідувальній групі дали намет, а місцеві танкісти показали акуратну яму.

— Тут колупатор [19] Колупатор — екскаватор. яму під бліндаж вирив, залишилося накрити. Але нам ліньки. Зима закінчилася, скоро літо, у наметі просторіше. На крайняк від обстрілу під танком заховаємось. Якщо хочете — забирайте.

— Мужики, та це ж класно! — зрадів Кривбас. — Колоди є, майже все готово. Тут на день роботи, не більше.

— Та на біса нам ця морока, у наметі теж непогано.

Більша частина групи явно налаштувалася на відпочинок і спокійне життя без Команділи. Але через кілька днів мого напарника несподівано підтримали сєпари. Вони підійшли по зеленці на кілометр до наших позицій і трьома пострілами із ПТУРа [20] ПТУР — Протитанкова керована ракета. рознесли все, що бачили. А найкраще їм було видно обгорнутий блискучою сірою плівкою туалет у лісосмузі. Одна з ракет рознесла його на тріски, і сєпари з почуттям виконаного обов’язку відступили. Тим більше, що на момент третього пострілу в напрямі злощасної зеленки вела щільний вогонь майже половина особового складу клапана.