Дмитро Степаненко - Окопні історії - фронтовий щоденник

— Мені що, робити більше нічого? — огризнувся розвідник.

— Яке в тебе звання? — завищав генерал, і ліва повіка у нього засіпалась.

— Пішов ти, — теж почав сердитись Кузя.

— Як твоє прізвище? — генерал сатанів і вже бризкав слиною.

— А воно тебе колише?

— Та я генерал!

— Та мені плювати! — повернувся і пішов.

Генералу нічого більше не залишалося, як піти далі шукати своїх особистих підлеглих. Знайшов прикордонників, зірвав на них злість, викричався й знайшов недоліки. Дав п’ятнадцять хвилин на усунення: позбирати недопалки і позакопувати ямки від мін. Через п’ять хвилин, як на замовлення, почувся шурхіт, і на клапан посипалися міни. Генерал плюхнувся в ямку від 120-міліметрової міни, заплющив очі й з виглядом «я у хатці» завмер. Мабуть, із фільмів про війну запам’ятав байку, що снаряд двічі в одну вирву не потрапляє. Щойно обстріл притих, він рвонув до машини, на ходу обтріпуючи бронежилет.

— Товаришу генерале, а як же ямки? — підколов хтось із прикордонників.

— Чорт з ними, — махнув рукою не повертаючи голови генерал, скочив у машину й поїхав.

Чомусь я дуже ненавиджу начальство. Як бачу, то в 90 % випадків хочеться хоча б у морду плюнути.

На початку війни окупанти ставили свою техніку поближче до житлових будинків, використовуючи людей як живий щит. Ця тактика діяла до тих пір, поки професіоналізм наших артилеристів не виріс настільки, що вони могли влупити по танку за двадцять кілометрів із точністю до метра. А ще й до того ж на окупованій території вистачає вірних людей, які залюбки передають нам місця дислокації найманців та їхньої військової техніки. Одним словом, наша Ліра почала колошматити окупантів просто на вулицях. Вони змінили тактику й почали ховати техніку від спостережливих місцевих жителів у промислових зонах та поміж териконами шахт. Одночасно більшість патріотів покинули окуповані території. Але на той момент ми вже мали достатню кількість безпілотників, щоб відслідковувати переміщення й місця дислокації кацапської техніки з повітря.

Артилеристи, біднесенькі, стоять далеко від передової і майже ніколи не бачать результатів своєї роботи. Отримали координати й влупили в білий світ як у копієчку.

От і того вечора Ліра накрила цілі в Горлівці. Влучила дуже вдало, нічні пожежі вже кілька годин видно на усіх клапанах. Ми радіємо як діти. Була навіть ідея хоровод затанцювати. У нападі безмежного щастя телефонуємо на Ліру знайомим артилеристам:

— Привіт, братва, гарно ви Горлівку підпалили!

— А що, кудись влучили?

— Не те слово, горить як новорічна ялинка!

— Хлопці, чуєте? Розвідка передає, що ми влучили! Ур-р-ра! Наливай!

Ніколи не ходи там, де п’яні сапери розтяжки ставили.

(Військова мудрість)

Розвідувальна група на нейтральній території йде по лісосмузі. Біля сухої гілки, завтовшки приблизно як держак від лопати, Руля (сапер) зупинився. Вигорнув під краєм гілки ямку, ґрунт викинув у кущі. Взяв гранату Ф-1, запхав у ямку. Однією рукою притискає гілкою гранату, іншою рукою повільно тягне кільце. Група стоїть, спостерігає. Всі бояться дихнути. Що сильніше: пружина в гранаті чи вага гілки? Руля витягнув чеку, починає помалу розслабляти руку. Долоні спітніли. Хочеться рвонути і десь заховатися. Але куди ж ти втечеш, якщо тут на кожне ворушіння в зеленці обстрілюють з усіх боків? І куди ти заховаєшся від Ф-1, якщо навколо лише кущі й тонкі деревця? Руля повністю відпустив гілку, обережно відійшов на два кроки назад, голосно видихнув:

— Пішли далі! Як будемо повертатись, це місце доведеться кругом обійти. І не дихати в ту сторону. А ще краще навіть не дивитись.

Щоб ти був здоровий…

* * *

У пляшку з відбитим горлечком запихається граната, кільце з чекою витягується, а лапка лишається затиснутою всередині. Цей пристрій чіпляється десь на дереві в стані непевної рівноваги. До гранати прив’язується волосінь, іншим кінцем — до гілочки. Як хто зачепить гілочку, розчекована граната просто висковзне з пляшки під ноги. Бум!!!

* * *

У гранату на розтяжки замість штатного запалу, котрий із клацанням відкидає лапку і потім через кілька секунд спрацьовує, вкручується запал від міни, який вибухає миттєво. Шансів немає.

* * *

У зеленці просто прив’язується шворка, а до тонесеньких гілочок, які заважають роздивитися, що ж там на кінці шворки — гранати в пляшках. А там, де шворку можна переступити, — протипіхотна міна. Сюрпри-и-и-з!