Дмитро Степаненко - Окопні історії - фронтовий щоденник

— Вони що, ідіоти на автобусах їздити?

— Ваша справа перевірити. Це наказ!

Дістали із сейфа під сімома замками тепловізор і мало не під підпис видали («Це ж цілих 60 000 грн!»). Сходили. Крім двох зайців і купи фазанів диверсантів не виявили. Сердиті та злі повернули тепловізор. Хтось із штабників:

— А куди ви тепер? Може… — стовідсотково хотів, щоб ми приєдналися до вартових біля штабу.

— Все! Мать-перемать! Ми відпочивать! — швидко перебив один з розвідників.

Штабники відразу повідверталися, зробили діловий вигляд. Питань до розвідки більше нема…

Панікери з погонами, якби їхня воля, усю розвідку примусили б ночувати в себе під вікнами задля душевного спокою.

Телефон Кривбаса має дуже корисну функцію: ловить FM-радіо. У нашому випадку цілком конкретне і безальтернативне FM недоросії. Слухали не паскудний кацапський шансон і не пафосні сєпарські новини. Безперечний лідер рейтингу серед укропів — «історичні» дослідження та «високоінтелектуальні» резюмування москальні. Хочеш розважитися, згаяти час на посту або насміятися до сліз — слухай радіо недоросії.

— …Чорнає морє викапалі хахли, — доводив професор історичних наук із Санкт-Перетбургу. –

Ім негдє било мица, і ані пєрєкапалі і затапілі ісконно рускую зємлю Атлантіду. Адну із єтіх дєрєвяних лапат, патверждєніє прєступлєнія, нашлі ва врємя раскопак на Кубанє…

… бандєри истребляют на Украінє снєгірєй…

… всє Запоршскіє гєтмани билі сєпаратістамі…

… укропи сдірают скальпи с плєних і мєсних житєлєй…

… Украіну скора падєлят мєжду сабою саседі — члєни НАТО…

… атброси са всєво міра, Інастраний лєгіон, амєріканскіє нєгри і мусульманскіє тєрарісти ваюют за укрофашистав…

… женсчін, дєтєй і пєнсіанєрав пріковивают к бліндажам для защіти…

… хахлацкій язик прідумалі австрійци в 1914 гаду…

… заафіли-жидобандеравци насілуют рускаязичних пєнсіанєрак…

… НАТОвськіє танковиє дівізіі на граніцах атєчєства…

… а на мангале жарят праваславних младєнцев…

— Стільки нового можна про себе дізнатися, — посміхається мій напарник.

— Зрештою, про нас усіх. Вивели-таки на чисту воду. Усі таємниці, гади, порозкривали.

Кірюха з Рижим вночі на посту трохи накинули і вирішили урізноманітнити меню підрозділа м’ясом голубів. Двійка чітко поділила ролі: стрілець і коректувальник. Кірюха світив ліхтариком, а Рижий стріляв. Пальнули раз і затихли, прислухалися. Рація мовчить — значить, не почули, можна полювати далі…

А тим часом до зубів озброєна резервна група на чолі з черговим по частині, прогортаючи власною біомасою снігові замети, мчала на допомогу…

Село Бересток забилося під ліжка й в підвали: автоматні черги в замкненому просторі елеватора, повному порожніх широких труб, звучали в нічній тиші як повноцінне ревище ДШК. Що таке лінія фронту, місцеві забути ще не встигли…

Не зовсім тверезий сон штабних офіцерів теж безнадійно зіпсували. Кожен штабник точно знає: усі диверсійні групи ГРУ, ФСБ, даунбаса і лугандона уже давно полюють саме на нього — грозу ворогів і унікального спеціаліста, практично незамінну фігуру в АТО. А може, все набагато гірше, і розпочався повномасштабний наступ сєпарів?

Терор проти пташок миру тривав із розмахом. Численні рикошети лише змушували мисливців частіше змінювати позиції. Захеканий черговий Кап-Два (все-таки 13-й поверх), вимушений свідок побоїща, поволік мисливців у штаб. Рижий ішов першим, і змикитивши, що пахне смаленим, почав помалу викидати трофеї з-під поли. Кап-Два у темряві нічого б і не помітив, але Кірюха протупив і попалив контору вигуками:

— Рижий, у тебе щось випадає, мабуть, рукавиці!

Речові докази таки доставили куди слід.

Після відвідин штабу стрільці прийшли в намет переможцями:

— Ну ми майорам і розказали, де раком зимують!

І гордо заходилися патрати здобич.

Але зранку в гру вступили підполковники і вирішили збагрити мисливців з армії шляхом закоса на дурку. Заодно, якщо ЧП набуде розголосу, буде стопудова відмазка: покарали! Під час відправки на Харків замначштабу згадав відстрілені голови голубів і зітхнув:

– І отаких снайперів доводиться на дурку відправляти!

Орлик зайшов до працівників елеватора (вони ж за сумісництвом жителі Берестка) і від усього нашого колективу попросив вибачення за колег.

Психіатри Харківського госпіталю проявили завидний професіоналізм, і через кілька тижнів наші герої з довідками про повну «нормальність» повернулися в намет.