Олег Друздев - Іван Мазепа

Дан сей наш царского величества указ в обозе при Десне за приписанием власные нашия руки и припечатанием печати октября в 28 день 1708-го.

При сем же объявляем, что известно нам, великому государю, учинилось, что бывшей гетман хитростию своею без нашего указу аренды и многие иные поборы наложил на Малоросийской народ, будто на плату войску, а в самом деле ради обогащения своего. И сии тягости повелеваем мы ныне с Малоросийскаго народу отставить».

Таким чином цар розігрував старі, але вірні карти «зрадника і віровідступника» гетьмана й «захисника» від лихих намірів зрадника — царя. Прикметно, що як іще більш надійний козир, що мав би стовідсотково завоювати довіру населення, була використана фраза: «При сем же объявляем, что известно нам, великому государю, учинилось, что бывшей гетман хитростию своею без нашего указу аренды и многие иные поборы наложил на Малоросийской народ, будто на плату войску, а в самом деле ради обогащения своего. И сии тягости повелеваем мы ныне с Малоросийскаго народу отставить». Це був по­пулізм чистої води, але хто на те зважав? Дезорієнтований народ повірив тому, хто говорив приємніше і першим до нього дійшов, а це був цар Петро.

Фактично саме програш своєрідної інформаційної війни за населення і став фатальною помилкою мазепинців, яка багато в чому вирішила їхню подальшу долю. Зрозумівши свою помилку, Мазепа аж 30-го числа відправив перший універсал до свого давнього союзника, стародубського полковника Івана Скоропадського (якого, за рішенням царя, було обрано наступником Мазепи), у якому пояснював причини свого вчинку.

У листі читаємо: «Мій ласкавий приятелю, пане полковнику стародубівський! Нехай буде відомо вашій милості те, що ми, гетьман, бачачи Вітчизну нашу Малоросійську, що приходить до крайньої згуби, коли ворожа нам здавна сила московська те, що поклала була від багатьох літ при всезлобному своєму намірі, тепер почала досягати із занепадом останніх прав та вольностей наших, коли без жодного з нами погодження почала забирати малоросійські городи в своє посідання, людей наших, пограбованих і до кінця знищених, із них повиганявши, а своїми військами осаджувати… А до того не тільки маємо від зичливих приятелів таємні перестороги, але й самі те явними доказами бачачи і цілковито відаючи, що нас, гетьмана, генеральну старшину, полковників і весь керівний склад Запорозького війська, хочуть за притаманними їм звабами до рук прибрати і запровадити у тиранську свою неволю, ім’я Запорозького війська згладити, а козаків у драгунію та солдат перевернути, народ же малоросійський навіки віддати в рабство… Бачачи понад те, що московська потенція безсильна і невоєнна, завжди втечею рятується від непоборних шведських військ, прибігла сюди не боронити нас від наступу тих-таки шведських військ, але вогнем, грабунками і немилосердним мордуванням прийшла руйнувати, а міста відбирати в своє посідання; ми ж тож удалися за згодою і спільною постановою спільно з панами генеральними особами, полковниками та старшиною всього Запорозького війська в непоборну потенцію найяснішого короля його милості шведського, маючи непосоромну надію у всемогутньому Бозі, єдиному заступнику ображених, що любить правду й ненавидить лжу, що його королівська величність завжди оборонить щасливою зброєю від того московського тиранського іга Вітчизну нашу Малоросійську і Запорозь­ке військо звільнить, а забрані наші права та вольності не тільки приверне, але із загальною користю й з безсмертною славою Запорозького війська на майбутній вік примножить і розширить, у чому нас утвердив і упевнив своїм ніколи не змінним королівським словом і даною на письмі асекурацією».

Навряд чи можна краще описати причини переходу Мазепи від протекції Петра І до Карла ХІІ, ніж він зробив це сам. Власне, перехід, чи «зрада», як це подекуди й досі називають, був настільки непідготовлений і спонтанний, що в критичний момент не було зроблено нічогісінько з того, що треба було зробити негайно. Практично всі попередники Мазепи, пориваючи зв’язки з Москвою, видавали офіційні документи, у яких пояснювали причини свого вчинку. Той же Іван Виговський, повставши проти Московського царства, видав «Маніфест європейським державам», у якому обґрунтовував і пояснював причини та мотиви свого вчинку. Мазепа ж цього не зробив. Перші закличні універсали, на кшталт згаданого вище документа, адресованого Іванові Скоропадському, були видані вже тоді, коли московська пропагандистська машина працювала на повну. Це мало велике значення.