Олег Друздев - Іван Мазепа

Та зарано московські сановники поховали хитрого Мазепу. Розуміючи безвихідь і те, що йому таки доведеться робити вибір між Петром і Карлом, гетьман скликав старшину, востаннє з нею порадився й дав указівку написати статті договору зі шведами, про які згодом згадує Пилип Орлик. У статтях було зазначено:

«Стаття І. — Його Королівська Величність зобов’язується боронити Україну й частину Краю козаків, приєднаного до неї, і післати туди негайно на поміч війська, коли це буде необхідним або коли князь (Мазепа) і Генеральна Рада будуть цього підмагатись. Ці війська, ввійшовши в край, будуть під командою шведських генералів. Та як довго будуть їх там уживати, його Величність передасть їх під провід князя або його наслідників, а вони будуть уживати їх так довго, як довго бачитимуть у цьому потребу. Його Королівська Величність буде оплачувати їх, а козаки постачати їм харчі.

Стаття II. — Все те, що буде завойоване на давніх московських володіннях, належатиме згідно з правом воєнним до того, хто займе це як переможець. Та все те, що буде признане як колишня власність українського народу, буде передане або збережене для українського князівства.

Стаття III. — Український князь і Генеральна Рада будуть панувати надалі згідно з правом, яким користувалися досі на всьому просторі князівства і частин, до нього приєднаних.

Стаття IV. — Іванові Мазепі, законному князеві, ніяким робом не будуть перешкоджати у володінні цим князівством. Після його смерті, яка, як надіємося, не прийде швидко, буде забезпечена свобода для української землі, згідно з її правами і давніми законами.

Стаття V. — Що торкається гербу і титулу українського князя, то не буде ніяких змін у досі прийнятих звичаях. Його Королівська Величність не зможе засвоїти собі того титулу ані того гербу.

Стаття VI. — Для більшої забезпеки так цього договору, як і України, князь і Генеральна Рада відступлять його Королівській Величності на час цієї війни, як довго триватиме небезпека, кілька своїх міст, а саме Стародуб, Мглин, Полтаву, Батурин і Гадяч».

Ці статті, без підпису й печатки щоправда, були відправлені Карлові на затвердження. Скоріш за все, існувала ще інша угода, підписана у квітні 1709 року поблизу Великих Будищ, у якій зазначалося, що король не буде укладати мир із Московською державою, допоки не звільнить усі українські землі, разом із Запорізькою Січчю, а також, імовірно, детальніше обговорювались умови сюзеренітету шведського короля над Україною. Вибір було зроблено, і основну роль при цьому грав не Мазепа. Фактично саме однозначна позиція старшини, яка висловила категоричне бажання приєднатись до короля, і вирішила його долю. Звісно, він теж мав вагоме слово в підготовці переходу від царя до короля, але, якби не його оточення — хто знає, чи погодився б він здійснити свої задуми. Буря Північної війни прийшла на Україну й не принесла нічого хорошого для неї…

У рішенні Мазепи перейти до табору Карла ХІІ не було нічого дивного або ж унікального. Більше того, можна сказати, що це був абсолютно природний крок. Напружені відносини між монархом і васалом побутували в усі часи, цьому немає чого дивуватись, адже монарх завжди прагнув до утвердження своєї влади, що вело до конфлікту з васалом, який прагнув зберегти, а за можливості і примножити свої вольності. Узагалі в Європі антироялістські повстання не були рідкісними. Щоправда, різниця в розвитку західної і східної частин все ж давалась взнаки: коли на заході основна хвиля антимонархічних повстань уже минула, у Східній Європі вона тільки починалась. У 1697 році повстання проти монарха з роду Віттельстах під проводом Йоганна Рейнгольда фон Паткуля розпочалось у Лівонії, через кілька років, у 1703-му, піднялось повстання під проводом Ференца ІІ Ракоці в Угорщині, спрямоване проти Габсбургів. 1704 рік приніс проблеми в Річ Посполиту, де вищезгаданий Стані­слав Лещинський підняв фактично повстання проти Августа ІІ. Практично в той самий рік, що й Мазепа, виступив проти сюзерена — турецького султана — і господар Молдавії Димитрій Кантемир.

Що поєднує всі ці повстання? Їхня причина, а саме захист прав та вольностей. Прикметно, що всі повстання були спрямовані не проти монархії як такої, а проти конкретного сюзерена, котрий порушив договір з васалом. У цих повстаннях головну роль грали не стільки нижчі верстви суспільства, як про це часто розповідається в різного роду літературі, а навпаки — вищі верстви, невдоволені своїм становищем дворяни.