Олег Друздев - Іван Мазепа

Після провалу другого Кримського походу царівна Софія спробувала подати поразку свого фаворита як перемогу: всім учасникам походу були оголошені «особливі царські милості», однак у списку нагороджених Мазепа не значився. Це було поганим знаком. Ще більше приводів для хвилювання з’явилось, коли Голіцин наказав йому приїхати до Москви. Опозиція торжествувала. Пішли чутки, що Мазепу скинуть так само, як і Самойловича. Намагаючись розвіяти ці чутки, гетьман писав на Запоріжжя, що їде до столиці не з примусу, а з власної волі. Залишивши замість себе в якості наказного гетьмана Михайла Воєховича (Вуяхевича), він поїхав разом з усією вищою старшиною до столиці. Тільки особистий почет гетьмана налічував вісім дворян, сімдесят дворових, п’ятдесят драгунів і дванадцять музик. Можна сказати, що поїздка козацького керманича була своєрідною театральною виставою, де гетьман мав відігравати роль такого собі тріумфатора, який в’їздив до столиці як переможець, а не як слуга. І щодо цього він, як показали подальші події, абсолютно мав рацію. Тогочасні автори свідчили, що Мазепу Голіцин викликав зі старшиною не для нагороджень чи покарань, а «зовсім з іншою метою». Метою була участь в державному перевороті.

Як писалось вище, у московській державі виникла гостра боротьба за владу між партією Наришкіних (і їхнім ставлеником Петром І) та царицею Софією (зі ставлеником князем Василем Голіциним). За таких обставин кожна зі сторін потребувала вагомої підтримки. Тому позиція українського гетьмана, який мав не тільки вагому військову роль, а й політичний вплив, була надто важлива. Не дивно, що практично одразу по приїзді він і почет здобули грандіозний прийом у цариці, а згодом й у патріарха. Мазепа ще не знав, що Петро втік з Преображенського села в Троїцький монастир і зовсім скоро переверне всю державу з ніг на голову.

Події складались саме на його користь. Софія разом зі змовниками спробувала захопити владу силою, та Петро теж не дрімав і почав скликати свої «потішні» та інші вірні йому частини до себе у Троїцький монастир. Ситуацію могло змінити втручання будь-якої третьої сили. Звісно, цариця покладалася на Мазепу, який був відданий її фавориту Голіцину, та якраз він першим подав приклад невтручання, розуміючи, що сам вже нічого не змінить. Відповідно, і стрільці, і гетьманське посольство теж зайняли вичікувальну позицію. Голіцин так само вичікував, оскільки йому жодна зі сторін однозначно не підходила. З одного боку, цариця, згідно різних джерел, знайшла собі нового фаворита в особі Федора Шакловитого, тому підтримувати її не було вже сенсу, з іншого — царська партія теж не була ще достатньо сильною, щоб здобути очевидну перемогу.

Нейтралітет Мазепи вирішив справу. Петро зумів залучити на свій бік більшість війська та уряду, чим остаточно позбавив царицю влади. Вона зробила спробу все врятувати, вирядившись особисто в Троїцький монастир, та в дорозі її застав наказ царя повернутись до Москви. За кілька днів до царя на аудієнцію приїхали всі значні діячі держави: сам Голіцин, Л. Неплюєв, В. Змеєв, Косагов і Українцев. Останні два були пробачені, а от Неплюєву і Голіцину не поталанило. Обох позбавили боярства та відправили на заслання. Так Мазепа втратив свого патрона.

Але тут варто згадати цікаву подробицю. На одній із зустрічей з Голіциним, присвяченій результатам Кримського походу, Петро спересердя вигукнув, що князь міг би взяти Перекоп, як йому радив Мазепа. Ці слова свідчили про те, що цар знав про поради Мазепи і його роль в отриманні важливої зовнішньополітичної інформації. Знав він і про нейтралітет, якого дотримувався гетьман в ході перевороту. Тому й не дивно, що Мазепу привітали більш ніж тепло. Спеціально для його зустрічі був поставлений намет, у якому перебував цар. Гетьман Мазепа вступив у нього разом зі своїм почтом, несучи щедрі дарунки, немов правитель окремої держави. Він подарував царю золотий хрест із коштовним камінням, шаблю в дорогій оправі й цінні подарунки для цариці Наталії та його дружини Євдокії. У появі Мазепи було щось величне, але й практичне. Він розумів, що від того, як пройде ця зустріч, залежить його майбутнє. Та все пройшло чудово. Думний дяк Українцев оголосив похвалу козакам за Кримський похід, підкресливши цим, що немилість його не стосується. Це було своєрідною подякою козацькому керманичу за допомогу в отриманні трону. Парадоксально, але ставленик Голіцина, який брав безпосередню участь в пропагандистській діяльності, що мала на меті встановлення образу цариці Софії як правительки, а також прямо протистояв патріарху Йоакиму, був практично єдиним, хто уник кари. Ім’я Мазепи, як писала Тетяна Таїрова-­Яковлева, проходило «червоною ниткою крізь всі справи проти противників Петра», та все ж сам гетьман залишився на волі і навіть не було натяків на те, що його можуть покарати за підтримку попереднього правління. Доля усміхалась Мазепі, і він скористався з цього.