Олег Друздев - Іван Мазепа

Цю різницю розумів і московський патріарх Йоаким, коли для протистояння новим освітньо-науковим віянням запросив двох братів-греків, які очолили так званий гурток «мудроборців». Та це було ще не все. За вказівкою патріарха усі українські книжки, створені ще з часів Петра Могили, були оголошені єретичними. Продовжуючи свій наступ на українське книгодрукування (а відтак і на освіту та науку), патріарх вислав догану архімандриту Києво-Печерської Лаври Варлааму Ясинському за те, що той дозволяв друк книг без попередньої згоди «згори». Архімандрит звернувся по допомогу до Мазепи, який в свою чергу звернувся до Голіцина, щоб той зупинив цей тиск.

Окрім цього, Мазепа активно допомагав опозиціонерам митрополита київського Четвертинського, серед яких був Ясинський. Загалом гетьман намагався протистояти московському тиску та промосковським тенденціям в освіті, культурі та церковних справах. Так, зокрема, він допоміг Лазарю Барановичу отримати назад свої протопопії, які у нього відібрав Четвертинський, чим фактично сприяв послабленню централізаторських тенденцій, що вели українське православ’я у повну залежність від московського. Узагалі внесок Мазепи в збереження та розвиток української культури переоцінити важко.

Та повернемось до політики. Щоб зрозуміти логіку подій і становища українського козацького Гетьманату, варто поглянути на геополітичне положення молодої держави. Україна практично всю свою історію була розташована між трьома значними політико-військовими потугами. Мається на увазі Річ Посполита, Московське царство та Туреччина. Ось у цьому «трикутнику» і перебували всі українські гетьмани, почергово змінюючи орієнтацію на ту чи іншу потугу, яка була потрібна фактично для того, щоб подолати іншу потугу. Головним завданням при такому розкладі сил було утримати статус-кво в регіоні, не допускаючи посилення однієї зі сторін. Але, як це завжди буває, поліваріантність політичної орієнтації призвела до розколу в стані козацтва, як наслідок — Україна після провалу Петра Дорошенка (політика його, до слова, є яскравим прикладом спроб маневрування між різними політичними силами) перетворилась із суб’єкта політики на об’єкт, інтересами якого можна було знехтувати. Що й успішно робили Річ Посполита та Московське царство. Коломацькі статті, які підписав Мазепа, були, мабуть, найяскравішим свідченням такого стану речей. Та в цьому трикутнику був один вихід, про який ми ще поговоримо. Наразі звернемо увагу на внутрішньо- і зовнішньополітичну діяльність гетьмана Мазепи в період до Північної війни.

Внутрішня політика Мазепи була достатньо прагматичною. Намагаючись тримати паритет сил між собою і старшиною, він щедро задовольняв станові потреби останньої. Однак не все було настільки просто. Як вже згадувалось, одним з важливих обмежень за Коломацькими статтями була заборона самовільно призначати або знімати старшину. Розуміючи, що це може обернутись украй поганими наслідками для нього, гетьман вирішив піти шляхом непрямого усунення з посад. Що для цього треба було зробити? Вірно, виставити небажаних кандидатів у невигідному світлі. Таким методом були усунуті або змушені припинити антигетьманську діяльність Леонтій Полуботок, Родіон Дмитрашко (звинувачені у «многій шатости», тобто ненадійності), Григорій Гамалія (звинувачений у зловживанні службовим становищем) та низка інших. Натомість гетьман зробив ставку на колишніх дорошенківців та людей, яких кремлівська влада за щось карала. Таким, наприклад, був Захар Шийкевич. Засланий на Сибір ще за Брюховецького, Шийкевич був доброю кандидатурою для гетьмана, оскільки не мав жодної причини прислужувати Москві, а відтак писати доноси на Мазепу.

Тим часом, будучи учасником Священної ліги, Московська держава в особі князя Голіцина, якого ми ще не раз згадаємо, не полишала надій на успішний Кримський похід. Через провал минулого походу та завдяки порадам самого Мазепи було вирішено розпочати будівництво фортець по дорозі в Крим. Для цього було видано царський указ, за яким близько двадцяти тисяч козаків мали збудувати на річці Самарі фортецю. Фортеця будувалась під керівництвом голландського спеціаліста інженер-полковника фон Залена і отримала по завершенню назву Новобогородицька (з неї в майбутньому виросло місто Дніпропетровськ). Будівництво цієї фортеці викликало гостру реакцію з боку запорожців. На початку, коли будівництво було лише в планах, вони обмежились дипломатичними проханнями, потім пішли майже на пряму конфронтацію з гетьманом. Коли був підготовлений донос на керманича, змовники вирушили на Запоріжжя з надією отримати особливу «милість» кошового. Та з цього нічого не вийшло, тому січовики пішли іншим шляхом: намагались дискредитувати Мазепу в очах московських властей, звинувачуючи його у всіх мислимих злочинах проти них. Більше того, коли гетьман відрядив своїх людей для підпалу сухої трави в степу перед Кримським походом, щоб не допустити повторення минулого невдалого походу, вони затримали посланців. Для врегулювання конфлікту було відправлено посланців Мазепи на Січ. Їх зустріли украй ворожо, про що було донесено Голіцину.