Олег Друздев - Іван Мазепа

Та повернемось до Кримського походу. Голіцин не відмовився від свого задуму і віддав наказ війську рушати. У березні 1689 року майже 112-тисячне військо Московського царства під командуванням князя виступило в похід. Згодом, на річці Коломак, до нього приєдналися загони Мазепи з ним на чолі. Звістка про наближення настільки потужного війська змусила хана тримати все військо напоготові. Та й цього разу доля виявилась неприхильна до московської афери. Знесилене військо дійшло до Перекопу, де зіткнулось із татарами, але перемогти не змогло. Хоча чисельна і технічна перевага була на боці українсько-московського війська, та організаційні прорахунки й страх отримати удар у фланг від однієї з кочових орд (Білогородська) змусили Голіцина відступити.

Непривабливою виглядала перспектива вести війну власне на півострові, не маючи значних запасів продовольства і фуражу. Можливо, була й більш прозаїчна причина: пішов поголос, що хан просто підкупив князя і тому той віддав наказ відступити.

Треба сказати, що з Голіцина був хороший державний діяч, але просто нікудишній полководець. Як при організації першого, так і другого походу князь не послухав порад більш досвідченого українського гетьмана, що завело його врешті у глухий кут. Ще перед походом Мазепа надсилав йому своє бачення подальших бойових дій, де вказував, наприклад, що в похід слід вирушати не навесні, а ще на початку лютого, щоб до весни дійти до Криму і, поки будуть сприятливі погодні умови, вести бойові дії. Пропозиції Мазепи були взяті до уваги, та не виконані.

Однак найцікавіше в другому поході інше. Під час повернення назад до табору Мазепи приїхав відпущений з полону козак із посланням від хана, який запропонував гетьману вибір: або приєднатись до нього і разом розгромити московське військо, або просто відійти від московитів і дати це зробити хану. Спантеличений Мазепа не зна­йшов нічого кращого, ніж відправити це послання самому Голіцину. Більше того, разом з ним він послав чолобитну, у якій переконував свого покровителя у вірнопідданстві і просив… встановити в українських містах царські герби на ратушах. Голіцин був дуже задоволений таким вчинком гетьмана і запевнив у відповідь у своїй прихильності. Цей вчинок дуже показовий з огляду на те, що Мазепа чудово розумів наслідки для Московського царства, якби він пристав на пропозицію хана. Він мав усі шанси разом з татарами ліквідувати повністю московське військо, і далі доля майбутньої імперії багато в чому залежала б тільки від нього, одначе він не наважився на такий крок. І, як показали подальші події, дарма. Доля згодом дасть йому ще один шанс змінити все, та поки йому судилось відіграти значну роль в історії Московського царства.

Поразка другого Кримського походу стала останнім акордом в діяльності Голіцина. Розстановка сил до так званого наришкінського перевороту була проста: цариця Софія за малолітства свого брата Петра була фактичною правителькою держави. Отож князь Голіцин як фаворит цариці мав вирішальний голос у політиці держави. Ходили чутки, що він мав намір одружитись із Софією для того, щоб стати царем. Але перш за все треба було домогтись єдиновладдя самої цариці.

Ґрунт для цього готувався солідний. Цариця почала частіше відвідувати офіційні заходи, щоб «призвичаїти» су­спільство до своєї персони. Одним з головних пропагандистських кроків було створення портретів Софії, на яких вона зображена царівною з владними регаліями: скіпетром і державою, а також написом: «София Алексеевна Божию Милостию Благочестивейшая и Вседержавнейшая Великая Государыня Царевна и Великая княжна… Отечественных дедичеств государыня и наследница и обладательница». Нижче на портреті були зображені постаті ще двох діячів, одним, природно, був князь Василь Голіцин, а от іншим… Мазепа.

До речі, ці портрети були виготовлені не в Московському царстві, а в Україні. Причина дуже проста: тільки в Україні були майстри відповідного рівня. Виготовлені гравюри були в Чернігові в типографії Барановича. Очевидно, з відома Мазепи. Доля цих гравюр виявилась сумною — після приходу до влади її молодшого брата Петра (майбутнього засновника і першого імператора тепер вже Російської імперії Петра І) їх всі знищили. А отримав владу він доволі несподівано. У січні 1689 року позбавлена влади кілька років тому Наталія Наришкіна одружила свого сина Петра з дочкою одного з бояр Євдокією Лопухіною. Цей факт докорінно змінив розстановку сил в Кремлі. Хоч Петру було всього лише шістнадцять років, факт одруження автоматично робив його дорослим, а відтак він міг самостійно посісти трон. Розпочалася справжня боротьба за трон, де кожна дрібниця могла змінити хід протистояння. І тут Мазепа відіграв найкращу роль.