Олег Друздев - Іван Мазепа

Мазепа мав неабиякий хист до дипломатії та відчуття моменту. Жодна з поїздок до Москви не була даремною. У 1679 році Самойлович відряджає його до Малоросійського приказу, щоб він «просив військ для захисту Києва». Перемовини велись безпосередньо з керівником приказу Ларіоном Івановим, і на них Мазепа виявив глибоке знання ситуації в регіоні й навіть внутрішньополітичних розстановок в самій Москві. Згідно збереженого тексту перемовин, посланець Самойловича дозволив собі кілька різких випадів в бік московських бояр, які керували військовими діями під час Чигиринських походів, натякнувши на те, що кожен з них, прагнучи керувати діями одноосібно, лише вносить даремний «галас» та хаос у військо. Окрім участі в цій розмові, за два місяці перебування у столиці Московської держави Мазепа познайомився ще й з думним дяком Василем Григоровичем Семеновим, який був головою Розрядного приказу. Тобто фактично завдяки своїм частим візитам до Москви Мазепа розширював коло знайомств, що в подальшому зіграло йому на руку не раз.

Узимку 1680 року він знову їде за дорученням гетьмана до Москви із завданням домогтись поширення влади останнього на Слобожанщину, куди прямувало українське населення, зігнане з правого берега, та Москва категорично відмовила в цій справі.

27 квітня 1682 року помер цар Федір Олексійович. Наслідком цього став початок стрілецьких бунтів, в ході яких були закатовані Ларіон Іванов, Григорій Ромодановський та низка інших ключових постатей «старої Московії», що їх особисто знав Мазепа. Московське царство на деякий час поринуло в політичний хаос.

Слабкість центральної влади Самойлович сприйняв як можливість посилити свою владу, домігшись призначення свого зятя Федіра Шереметьєва київським воєводою. Далі Самойлович припустився значної, як на політика такого рангу, помилки. Він втратив почуття міри, маючи значні статки, перестав зважати на настрої старшини та суспільства, поводився мало не як повноправний правитель Гетьманщини. Яскравим прикладом стала золота карета, куплена у Гданську, в якій його діти роз’їжджали Україною. Така поведінка згодом дорого йому обійшлася…

Відчувши нестабільність у Московській державі, активізувались і поляки. Ян ІІІ Собєський з надією відірвати Лівобережжя від Московщини й повернути Речі Посполитій посилає до Гетьманщини В. Іскрицького, який мав провести переговори щодо повернення лівобережного козацтва на польський бік. Характерно, що в списку осіб, з якими мав провести зустрічі Іскрицький, згадується і Мазепа. У спільній розмові вони згадували молодість, коли Іван ще служив польській короні. Іскрицький намагався навернути його на думку, що краще повернутись до старих дідичних вольностей, за котрих він народився та жив, ніж бути під московською, чужою владою.

Можливо, такі аргументи здаватимуться на перший погляд дивними, та на той час вони мали сенс. Справа в тому, що неприйняття московського світу було широко розповсюджене в Гетьманщині. Парадоксально, але навіть католик-лях був ментально набагато ближчим до козац­тва та українського поспільства, ніж одновірний московит. Фактично ще з часів Хмельниччини, коли постало питання про союзництво з Московським царством, чи не єдиною спільною точкою опори сторін було православ’я, і то українське духовенство дуже довго опиралося перепідпорядкуванню Московському патріархату. Якщо поглянути на документи тих часів, можна дійти цікавого, хоч і трохи скандального, як на теперішній час, висновку: правобережне духовенство, залишене сам на сам з католицизмом, було змушене прийняти унію (наприклад, Львівська єпархія), а лівобережне через сильний опір із часом було зломлене та підпорядкувалось Московському патріархату. Тому апеляція до повернення в стару ментальну «орбіту» мала своє підґрунтя. Та надії польського короля виявились марними. Мазепа знав, що таке вірність, і вірою й правдою служив Самойловичу. До того ж у нього не було причин змінювати протекцію.

Поїздки до Москви не завжди були безпечними. Так, наприклад, 19 березня 1683 року під час чергової поїздки на Мазепу було здійснено напад. У документі, який свого часу знайшов історик Ю. Мицик, читаємо: «У цих днях Івана Мазепу, осавула війська гетьмана запорозького сіверського, котрий приїздили з дарунками до царів їх милостей, приносячи гетьманську дочку з зятем Шереметом (Шереметьєвим — авт. ), а сина визволяючи з закладу, коли він їхав уночі з учти від одного боярина, слуги князя Троякурова, кілька разів рубнули в голову і в руку. За це їх було бито батогами, а за сина дворецького, відкуповуючи від шибениці, заплатили півчверті тисячі рублів».