Віктор Берестенко - Тарас Шевченко та його доба. Том 1

Творчество Кальдерона де ля Барки получило широкую известность в Европе с начала XIX века, когда немецкие романтики создали восторженный культ писателя. В России знакомство с ним относится ещё ко времени Петра I; романтическое увлечение Кальдерона де ля Барка получило выражение в переводах и постановках первой половины XIX века. Во второй половине XIX века на русской сцене шли «Врач своей чести» и «Ересь в Англии» (1866), «Саламейский алькальд» (1886). Большой интерес представляли эксперементальные постановки «Поклонения кресту» (1910) и «Стойкого принца» (1915), осуществлённые Вс. Мейерхольдом, а также «Жизнь есть сон» (1914) – А. Таировым. На советской сцене представлены многие комедии Кальдерона де ля Барки («Дама-невидимка», «С любовью не шутят», «Спрятанный кавальеро», «Сам у себя под стражей» и др.) на русском и других языках народов СССР (Краткая литературная энциклопедия. Т. 1. Стб. 332 – 335).

Місцевого колориту.

Н. Г. Чернышевский. Полное собрание сочинений: в 15 т. Т. 7. С. 791, 786, 776.

Коломийковий вірш – віршовий розмір, що використовується у поширених (переважно в західних областях України) піснях-коломийках, виконуваних за усталеною мелодією, нерідко – жартівливі приспівки до танцю. Коломийковим іноді називають 14-складовий вірш – найпоширеніший народнопісенний розмір, характерний і для пісень інших жанрових груп – історичних, любовних, побутових (за винятком обрядових, баладних). В Україні він широко вживається від часів поетівромантиків і Т. Шевченка (Українська літературна енциклопедія. Т. 2. С. 533. К., 1990).

Філарет Колесса. Студії над поетичною творчістю Т. Шевченка. Львів – Київ. 1939. С. 102.

Колядки – народні обрядові величальні пісні (зимового циклу, виконуються з 25 грудня до 1 січня). (Українська літературна енциклопедія. Т. 2. С. 538. К., 1990.)

Амфибрахий (греч. Amphibrachys – с обеих сторон краткий) – короткие стихотворения, основанные на чередовании ударений через строго определённые слоговые промежутки. (Краткая литературная энциклопедия. Т. 1. М., 1962. Стб. 190.)

Бюллетень № 2 стенограммы VI юбилейного пленума ССП. Киев, Гослитиздат Украины, 1939. С. 95.

Совокупность строфических форм отдельного произведения, течения и т. п. Краткая литературная энциклопедия. Т. 9. Стб. 654 («Шевченковский стих»).

Эта и остальные цитаты из выступлений приводятся по бюллетеням стенограммы VI юбилейного пленума ССП. Киев, Гослитиздат Украины, 1939. (Примітка М. С. Шагінян.)

Мариэтта Шагинян. Собрание сочинений: в 9 т. Т. 8. С. 256 – 259.

Н. А. Добролюбов. Собрание сочинений: в 3 т. Т. 3. М., 1952. С. 543.

А. В. Луначарский. Шандор Петефи // В кн.: Статьи о литературе. М., 1957. С. 604 – 605.

Див. І. П. Симоненко. Поезія Роберта Бернса. К., 1962.

Здається, в цьому випадку Олександр Іванович Білецький, незаперечний класик українського літературознавства, дещо захоплюється. Адже невипадково Шевченко послався на народного поета Шотландії у розквіті свого революційного таланту в 1847 році у передмові до нездійс неного видання «Кобзаря»: «А Борнц усе-таки поет народний і великий. І наш Сковорода таким би був, якби його не збила з пливу латинь, а потім московщина». (Тарас Шевченко. Зібрання творів: у 6 т. Т. 5. С. 208). Пізніше видання Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка так характеризує Роберта Бернса: «Реалістично змальовував нестерпні умови життя шотландського селянства, таврував правлячу верхівку країни і духівництво, закликав до боротьби за свободу і незалежність, за справедливий соціальний лад. Багатьма своїми рисами, зокрема палким патріотизмом, любов’ю до знедоленого народу і зненавистю до його гнобителів, непохитною вірою в світле майбутнє батьківщини, а також глибокою народністю і бунтівною силою твори Бернса співзвучні полум’яній поезії Шевченка… Полемізуючи з реакційними тлумаченнями народності й відстоюючи можливість і необхідність створення високохудожніх поетичних творів про життя простого народу народною мовою, Шевченко посилався на приклад Бернса, називаючи його поетом великим і народним» (Шевченківський словник. Т. 1. С. 64).

Анакреонтическая поэзия – лёгкая жизнерадостная лирика, распространённая в европейских литературах Просвещения и Возрождения… Образцом анакреонтической поэзии служил позднегреческий сборник стихов «Анакреонтика», созданных в подражание Анакреонту, и позднее ошибочно ему приписанных. Свободомыслие, жизнелюбие, беспечность, а иногда и политическое вольнодумство, земные радости, вино, любовь – основные темы анакреонтической поэзии. Анакреонтические стихи в России писали – М. В. Ломоносов, Г. Р. Державин, К. Н. Батюшков, А. С. Пушкин и другие; во Франции – поэты «Плеяды», А. Шенье, Вольтер, Э. Д. Парни, П. Ж. Беранже и другие; в Германии – Глейм, Г. Э. Лессинг (Краткая литературная энциклопедия, Т. 1. Стб. 193).