Віктор Берестенко - Тарас Шевченко та його доба. Том 1

Антон Андрійович Головатий (? – 1797) – запорозький полковий старшина, пізніше військовий суддя Чорноморського війська. Інтерес до цієї постаті виник у Шевченка під впливом нарису Г. Ф. Квітки-Основ’яненка «Головатый (материал для истории Малороссии)», де образ Головатого романтизовано (Отечественные записки. 1839…), Тоді ж, 1839 р., поет написав вірш «До Основ’яненка».

У «Кобзарі» 1840 р. і в чигиринському «Кобзарі» і «Гайдамаках» 1844 р. ці рядки звучали: «Наш завзятий Головатий не вмре, не загине». У виданні «Кобзаря» 1860 р. Шевченко, враховуючи пораду П. Куліша, зняв ім’я Головатого і, переставивши порядок слів у першому рядку, написав: «Наша дума, наша пісня// Не вмре, не загине…». Ці ж рядки у рукописній збірці «Поезія Т. Шевченка. Том перший», що була підготовлена Шевченком до друку на початку 1859 р., мали такий вигляд: «Наша дума, славослови,// Не вмре, не загине».

П. Куліш тоді вже готувався до поїздки за кордон. Остаточне рішення комітету міністрів: «Отправить Кулиша для изучения славянских наречий в Пруссию, Саксонию и Австрию, на два с половиною года…», прийняте 1 і 15 жовтня 1846 р. Ця поїздка була перервана арештом П. Куліша у Варшаві у зв’язку з Кирило-Мефодіївською справою.

Очевидно, М. І. Костомаров.

Про кого йдеться – невідомо.

Див.: Спогади про Тараса Шевченка. С. 15.

Н. П. Огарёв. Избранные социально-политические и философские произведения. Т. 1. М., 1952. С. 466.

Ю. Д. Марголис. Исторические взгляды Т. Г. Шевченка. Ленинград, 1964. С. 6 – 7.

Н. А. Добролюбов. Собрание сочинений: в 3 т. Т. 3. С. 535 – 542.

Александр Андреевич Безобразов (1828 – 1889) – буржуазно-либеральный экономист и публицист. (Там само. С. 691.)

Евгения Тур (псевдоним Елизаветы Васильевны Салиас де Турнемир) (1815 – 1892) – писательница. (Там само. С. 735.)

Н. А. Добролюбов. Собрание сочинений: в 3 т. Т. 3. С. 535 – 536.

Тарас Шевченко. Повне зібрання творів: у 12 т. Т. 1. Поезія. 1837 – 1847. К., 1990. С. 59.

Тарас Шевченко. Повне зібрання творів: у 12 т. Т. 1. Поезія. 1837 – 1847. К., 1990. С. 53.

Мы приводим все стихи в подлиннике; они кажется так понятны, что нет надобности переводить их. Заметим только по орфографии, принятой в книге Шевченко и сохранённой нами, іесть острое наше и, а и– тот средний звук между ии ы, который так характеризует малороссийское наречие.

Добролюбов цитирует подцензурный текст. В подлиннике: «панам жито сіють». (Примітка упорядників тому творів М. О. Добролюбова.)

Н. А. Добролюбов. Собрание сочинений: в 3 т. Т. 3. Статьи и рецензии. 1860 – 1861 гг. М., 1952. С. 539 – 543.

Н. Г. Чернышевский. Полное собрание сочинений. Т. 7. С. 775 – 793.

В. И. Ленин. ПСС. Т. 20. С. 403.

Там само. С. 19 – 28.

Литературное наследство. Т. 3, М., 1932. С. 99 – 102.

Тут Добролюбов переказує зміст статті Чернишевського «Національна безтактність».

Н. Г. Чернышевский. Полное собрание сочинений: в 15 т. Т. 7. С. 793.

М. Шагинян. Собрание сочинений: в 9 т. Т. 8. С. 337.

Пам’ятки історичної думки України. М. П. Драгоманов. Вибране. К., 1991. С. 327.

Я. Галан. Твори: у 4 т. Т. 1. К., 1978. С. 11.

І. Франко. Твори: у 20 т. Т. 19. К., 1956. С. 64.

Українські народні думи та історичні пісні. К., 1955. С. 261 – 262.

А. С. Пушкин. Полное собрание сочинений: в 12 т. Т. 11. С. 40.

Кальдерон де ля Барка… Педро (1600 – 1681) – испанский драматург. Принадлежал к старинному, но обедневшему дворянскому роду. Учился в иезуитской коллегии и Саламанском университете, где изучал гражданское и каноническое право. В 1619 – 1623 гг. обратился к драматургии, с 1625 г. целиком отдался литературной деятельности. К настоящему времени известно 120 комедий, 76 ауто и 200 пьес малых жанров, некоторые произведения не известны или известны только по названиям…

Унаследовав великие национальные традиции испанской литературы, Кальдерон де ля Барка при этом выразил характерное для него разочарование в гуманизме Ренессанса. Кризис этого гуманизма, неосуществимость идеалов которого отразил уже Сервантес, даёт Кальдерону де ля Барке основание для пессимистической переоценки человека, якобы вечного источника зла и жестокости. Единственным средством примерения с жизнью является християнская вера с её обузданием гордыни. В творчестве писателя своеобразно сочетаются мотивы Возрождения и барокко.