Тому, коли колеги-лікарі висунули Миколу Михайловича в кандидати, він погодився і пройшов перший тур виборів, випередивши п’ятьох конкурентів.
На I з’їзді народних депутатів був представлений цвіт інтелекту країни. Свою лепту вклали наука, творчі спілки – кращі з кращих. Хоча в реальності, звичайно, все було не так оптимістично.
Як депутат, Амосов працював не менш сумлінно, ніж як директор Інституту серцево-судинної хірургії та хірург, хоча оперувати не кинув, звівши свою професійну діяльність до двох операцій на тиждень. Він відмовився від найважчих випадків, тим більше, що нова робота відбирала багато сил.
Там же, в Москві, для Амосова почався новий виток дослідження соціальних наук. Навіть на засіданнях він сидів із записником та працював над анкетами, статистикою, схемами. Амосов поставив тоді завдання: дослідити біологічну природу людини і якості особистості. Для з’ясування реальної картини життя громадян, як вони живуть і про що думають, потрібне широке опитування всіх підряд, потрібні експерти. Амосов придумав використовувати пресу, анкети друкувалися в центральних газетах: «Тижні», «Літературній газеті», «Комсомольській правді», «Учительській газеті». В якості зворотної адреси було вказано адресу інституту в Києві. Листи пішли, їх було дуже багато, тисячі. Обробку анкет організували аспіранти з кібернетики в амосовському відділі біоенергетики.
Результати дослідження були надруковані у «Тижні»:
«Поведінку людини на три чверті визначають біолого-етичні потреби. На одну чверть – переконання, що йдуть від суспільства, продукт творчості: натреновані словесні формули: «Що добре, що погано і як треба». Егоїзму в 10 разів більше, ніж альтруїзму (!). Сила (значущість) потреб йде низхідною: біль, страх, голод, жадібність, секс, діти, спілкування, співпереживання, лідерство, підпорядкованість, самовираження, допитливість, агресивність, діяльність, лінощі. Вихованням можна змінити силу потреби на 1/4. Наприклад: жодну людину неможливо зробити доброю, можна лише зменшити жадібність. «Електростанція» особистості – характер. Розподіл людей за силою характеру – за працездатністю: сильні 10 %, середні 70 %, слабкі 20 %. Співвідношення сили сильного до сили слабкого: 3 до 1. Вірогідність тренування характеру – невелика: із слабкого не зробити сильного. Але ймовірність управляння розумових можливостей – велика: «середньо-розумних» можна зробити навіть з дурнів, якщо завчасу перейти до енергійного навчання. Існує потреба в правді, справедливості та вірі. Психологію можна виразити моделлю особистості».
Подальша діяльність Верховної Ради бачилася Амосову досить безрадісною. Як людина дії, він розумів ціну словесного непотребу, демагогії, якої ставало все більше. Програми з охорони здоров’я приймалися з великим скрипом, по суті вони хвилювали тільки Амосова, інші депутати їх гальмували: «Дуже скоро Верховна Рада мені остаточно спротивилася. Дивне становище: законодавці працюють, уряд – керує, а країна котиться в прірву. Без кінця лиш розбирали програми та плани». Амосов скористався своїм діагнозом серцевої хвороби і взяв відпустку в політиці, знов повернувся до медицини, оперував.
А в 1991 році настали відомі події: путч, розпад Союзу. Верховна Рада перестала існувати, Горбачов пішов у відставку. Незалежність України Амосов привітав. Раз є народ, є мова – повинна бути країна. Здавалося, настає нова ера.
На жаль, надії на процвітання України та Росії не виправдалися. Партійні начальники оволоділи демократичною владою та державною власністю і настала жорстка криза всього суспільства. Виробництво скоротилося вдвічі, більша частина народу зубожіла, соціальні блага різко зменшилися через нестачу грошей у бюджеті. Поширилася корупція і зросла злочинність. Народ розчарувався в демократії.
У 1992 році Амосов, підсумувавши свої філософські ідеї, написав статтю «Мій світогляд». Її надрукували в «Питаннях філософії» та ще декількох виданнях. Розширенням та вдосконаленням цієї праці Микола Михайлович займався до кінця своїх днів.
У тому ж році Амосов остаточно перестав оперувати. До цього його підштовхнув випадок зі смертю хворої. Вона померла не на операційному столі, а через два місяці після операції, від інфекції, але хірург все одно вирішив, що у 80 років оперувати серце негоже.
Після прощання з хірургічною практикою Амосов присвятив час, що вивільнився, новому захопленню – власній системі гімнастики, яка знову принесла йому всенародну популярність.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу