Мария Згурская - Микола Амосов

При всій нелюбові Амосова до офіціозу, бути директором йому зовсім не хотілося, господарська робота тільки на шкоду хірургії, однак справа була важливішою і відмовитися він не зміг. Становлення інституту минуло легко. Інститут відразу запрацював, число операцій зросло. Було поставлено завдання: 4000 операцій на рік, 2000 – з АШК. У грудні наблизився і ювілей хірурга – 70 років. Була наукова конференція, приїхало чимало гостей, старі друзі.

У цей же час у країні відбувалися епохальні події – почалася горбачовська перебудова, гласність, свобода. Безумовно, це не могло не відбитися на настроях в інституті – вдихнули маленький ковток свободи. «Перейшли на госпрозрахунок, щоб отримувати гроші від міністерства не за кошторисом, а за операції. У півтора рази підвищилася зарплата. Працювати стало цікавіше. Дуже сподобалося. Передплатив масу газет і журналів. При публічних виступах вже не озирався на партію і КДБ», – писав Микола Михайлович.

Але всі біди приходять несподівано: на тлі звичайного режиму дня 8 грудня 1984 року, суботнього ранку в знаменитого кардіохірурга раптом почалися перебої в серці. Однак Амосов не належав до тих, хто дозволяє собі хворіти; на цей перший дзвінок, на його думку, не варто було звертати уваги. За наступний тиждень він зробив п’ять операцій, робив це наперекір долі, бо з понеділка почалися жорстокі серцеві перебої. Зняли ЕКГ, яка показала: «групові екстрасистоли», можливість повного блоку з частотою до 30 в хвилину, і навіть раптова зупинка серця: «інший би зліг, а я оперував і «керував». Кому що доводив? Тільки собі – ось який я герой», – писав він про це у спогадах.

Амосов, через підвищену вимогливість до себе, вирішив, що не варто метушитися, змінювати спосіб життя: «Аритмія минеться сама. А ні, то раптова зупинка серця – найкраща зі смертей. Давно треную свій розум на запасний варіант: «усе – наймарніша марнота». Погано, що бігати стало важче, похитує вранці». Він був готовий до найгіршого варіанту розвитку подій. Підводив підсумки свого професійного та людського життя. «Так мало залишилося такого, що шкода втрачати. Солодка напруга від операцій? Але смертність, мабуть, знизити вже не зможу. На тому рівні, що й зараз? Ні не хочу. Тільки в романах справи закінчуються перемогами героїв. У житті, як правило, їхньою поразкою. Так і я піду битим. І взагалі, не можу більше переносити смерті. Не можу! Значить, хірургії, найсильнішого, що було в житті, вже не шкода».

Амосов довго опирався діагнозу, але розвинулася гіпертонія, назріла необхідність установлення кардіостимулятора. Його Амосову поставили взимку, операцію в Каунасі провів професор Юргіс Юозович Бредікус. Дружина і дочка Катя були поряд з Миколою Михайловичем. Стимулятор відмінно працював, і в середині лютого 1986 року Амосов повернувся до роботи – операції, директорство, фізичні навантаження. Амосов налаштований по-бойовому – питання про відхід з клініки знятий: «Ми ще повоюємо». І за 2,5 роки існування інституту на 50 % зросли операції, на 23 % – число працівників. Амосов називає приблизно 600 додатково врятованих життів.

1988 рік Амосов називає найкращим роком у своїй кардіохірургічній біографії, він вважає, що його інститут – один з небагатьох, що йдуть у ногу з перебудовою: «Справді: операцій зробили 4400, приріст 25 %, з АШК – 1560 – зростання 52 %. Смертність загальна – 4,6 % – на одну третину менше. Заробітки підвищилися: у провідних професій (хірурги, реаніматори, анестезіологи, АІКовці) приблизно на 50 %, у решти – на 25–30 %». Значно знизилася смертність після операцій. Однак інтенсивна робота і навантаження – Амосов, як і раніше, ставився до себе без поблажливості – знов поставили питання руба. Амосов вирішив передати інститутські справи наступникам. 1988-й він назвав останнім роком свого директорства.

6 грудня 1988 р. Амосов на ранковій конференції оголосив, що складає з себе повноваження директора інституту. 75 років – достатній вік, щоб відійти від справ, «давно я чекав цього з острахом і надією: скинути ношу відповідальності за чужі життя». Тридцять шість років роботи на своїй посаді, 52  000 прооперованих серцевих хворих – великий термін, розлучатися з колегами та друзями було шкода, але рішення прийнято. Новим директором став учень академіка Амосова Г. В. Книшов.

А життя тривало. У 1989 році в країні почалася виборна кампанія, обирали народних депутатів. Амосов уже був членом Верховної Ради з 1962 по 1979 рік і переконався тоді, наскільки формальне це становище, що було ширмою для проведення диктату комуністичної партії. Тепер же, здавалося, все буде інакше: народ отримає реальну владу. Амосов завжди був за ефективну практичну діяльність, він знав, як цю владу треба використовувати. Втручання вимагали і стан медицини, і фізкультури в школах. Амосов був упевнений, що за допомогою певних програм можна поліпшити здоров’я дітей. Він мав величезну кількість задумів стосовно розвитку медицини: госпрозрахунок, контроль якості роботи і кваліфікації лікарів… І хоча сили ще повністю не вичерпалися, невдовзі вже не буде можливості оперувати: вік, а хірургія – робота делікатна. Нарешті, просто потрібно заповнити вакуум, необхідне нове поле діяльності.