Мария Згурская - Микола Амосов

Хоча навесні 1982 року в Москві, на Всесвітньому конгресі кардіологів та кардіохірургів, у доповідях прозвучала така ж статистика, як і в клініці Амосова, а можливо, й гірша, однак Миколу Михайловича це не влаштовувало. Останньої п’ятниці липня він оголосив, що йде у відпустку на все літо: «Про себе вирішив, йду назовсім! Але сказати вголос побоявся, раптом не витримаю? Так-так, от і вирішив. Справ вистачає – кібернетика, моделі розуму, психіки, суспільства. Щоденник опрацюю до друку, виговорюся. Шукатиму точку опори за межами хірургії».

Літо 1982 року стало трьома місяцями вичікування, Амосов немов прислухався до себе – як воно, без хірургії: «найщасливіші дні? Ні, душа ще не переболіла, комплекси залишилися. Проте більш спокійні – це точно. Був при справах. Рано-вранці бігали з Чарі лісом, далеко, вільно. Думав не про хворих, а про високі матерії – розум, людину, суспільство. Робив гімнастику, обливався водою».

Він займався своєю системою здоров’я, багато часу присвятив кібернетиці, роздумам про моделі суспільства. Так і минуло літо.

Моделювання – це, вважав Амосов, зміст усієї його кібернетики. Існують моделі клітини, організму, розуму, суспільства. Амосов писав так: «Ось наукове визначення моделі – це конструкції зі спрощенням і перекрученням, що відображають оригінал, його структуру й функції. Для моделей використовуються різні «коди-засоби» – малюнки, креслення, тексти, рівняння, цифри. Моделі створюються розумом, вони зчитуються сигналами і зрозумілі тільки іншому розуму, який здатен читати сигнали і складати за ними власні моделі. Тобто тільки «грамотним».

Важлива якість моделей – узагальненість. Це ступінь спрощення (схематизації) оригіналу об’єкта моделювання. Приклад різної узагальненості – зображення особи від кольорової фотографії до малюнка трирічної дитини. Моделі потрібні нам для управління об’єктами. Простий вплив – прості моделі. Тонке управління, наприклад лікування хвороби, вимагає складних моделей. Їх ще немає в медицині, тому користуються узагальненими моделями – схемами різної складності. «Малювати кубики», моделювати прості речі просто. Моделювати клітину або суспільство надзвичайно важко. Можна намалювати простеньку схему людини, але користі від неї мало. Зробити «повну» модель неможливо. Потрібні компроміси – моделі, ще доступні для виконання і вже корисні для управління, хоча б обмежено. Влітку 1982 року я зробив евристичну модель суспільства і порівняв на ній соціалізм і капіталізм в їх «чистому» вигляді. В подальшому, вже в 90-х роках, я мав можливість підтвердити якісну модель статистикою».

Амосов заходив і до клініки, але оперувати не хотілося. Він уже тоді вважав, що поставив на собі, як на оперуючому хірургові, хрест та підійшов до кордону нового етапу в житті – попереду наука для задоволення, книги і споглядання.

Він і надалі захоплено займався справами відділу біологічної кібернетики, проводив цікаві семінари. Правда, соціологічні моделі Амосова, на жаль, у відділі не прижилися, але над штучним інтелектом там продовжували інтенсивно працювати.

На початку осені Амосов у наукових справах мав їхати до Москви й опинився в поїзді разом з академіком Патоном. Останній рішуче не схвалив намірів Миколи Михайловича повністю націлитися на кібернетику, і висловився досить різко: «Та ви з глузду з’їхали! Хіба можна кидати операції! Що вам дасть кібернетика? Там слів більше, ніж діла».

Напевно це й стало останньою краплею для Амосова, в душі він дуже тужив за хірургією – справою свого життя:

«Бачу, нікуди Амосову податися. Моделі суспільства нікому не потрібні. Штучний інтелект (ШІ) такий, до якого я прагну, – у сфері мрій. Мої помічники намагаються приземлити ідею, націлилися на роботів, на розпізнавання образів. Ось так і повернувся назад, до клініки».

Колеги сприйняли повернення Миколи Михайловича з ентузіазмом: «Як це, клініка Амосова – без Амосова». Хворі з усього Союзу приїжджали на операції «до Амосова». Довелося піти на компроміс: спочатку один операційний день, одна операція; не заглиблюватися і займатися керівництвом клінікою, тільки наглядати і радити. Але такий темп роботи Амосова задовольнити не міг. Він почав робити по дві, потім по три операції. На операційній техніці перерва не позначилася. Правда, літнього спокою як не було, все поступово повернулося до колишнього життя. Влітку 1983 року відбулася знакова подія: клініка Амосова перетворилася на самостійний Інститут серцево-судинної хірургії, відокремившись від тубінституту. Для цього, щоправда, Амосову довелося піти в ЦК партії України, до В. В. Щербицького, за його ж наполяганням академіка Амосова призначили директором інституту.