Александр Удовиченко - Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921

Українські сили в Києві в той час складалися приблизно з 5000 бійців і двох легких батарей.

У цей день усі наявні сили залоги Києва були скеровані на Печерськ. Штаб Гайдамацького Коша вирішив не випускати ініціативи бою зі своїх рук і прийняв рішення атакувати армію Муравйова. Наступ розпочався по Олександрівській вулиці (7) в напрямку на “Арсенал”, але там наші частини зустріли контрнаступ армії Муравйова. Зустріч цих двох сил сталася в Маріїнському парку. Недивлячись на майже втричі чисельнішу перевагу Червоної Армії, українські частини, особливо гайдамаки і полк наливайківців, пішли на ворога у багнети. Бій закінчився безрезультатно. Обидві лави залягли на відстані 50 метрів одна від одної. Надвечір артилерія ворога з Печорська розпочала обстріл Києва з важких гармат.

Пізніше розпочався обстріл з району Поста-Волинського, а також з району Броварів. У цей день по Києву було випущено до 1000 важких набоїв. У деяких місцях почали горіти будинки. Для українських частин це бомбардування не причинило великої шкоди, але цивільне населення постраждало. З наближенням темряви гарматна стрілянина припинилася, лише на позиціях цілу ніч була перестрілка.

Ранком на п'ятий день московське військо перейшло в рішучий наступ з головним ударом по Олександрівській вулиці (7). При підтримці автопанцерників та після артилерійської підготовки ворожа піхота відкинула наші лави до Купецького саду. Наша піхота уперто боронилася, проте примушена була відійти. Одночасно червоні частини опанували Банківською вулицею (12), однак захопити будинок державного банку не спромоглися.

Після полудня розпочався наступ червоних частин і з боку військового шпиталю, в напрямку на Бессарабку. Станції — Київ-Пасажирський і Київ Перший-Товарний знов опинилися в руках робітників-комуністів. Тільки що сформована група під командуванням генерала Присовського припинила розвиток цього наступу, але ворожі бронепотяги зі станції Київ-Товарний гарматним вогнем цілковито зруйнували касарні 1-го кінного українського полку. Разом з тим на Подолі з'явилися численні банди, які намагалися прорватися на Львівську вулицю в районі Покровського монастиря. Наступ цієї банди було відбито Січовими Стрільцями.

Бомбардування Києва знову відновилося, руйнуючи будинки й церкви. Певно, з часів Андрія Боголюбського Київ не бачив такого дикунського спустошення. Червоне московське військо при підтримці київських комуністів поступово оточувало українські частини, що захищали центр міста.

У цей день під охороною Січових Стрільців Український Уряд, члени Української Центральної Ради та урядові інституції евакуювалися до Житомира. Незважаючи на численну перевагу, Червона Армія й у цей день не здобула вирішального успіху. Наше військо твердо і відважно тримало свої позиції, відбиваючи всі ворожі атаки. Наші батареї, зайнявши позиції на Софіївському майдані, не в силах були боротися проти важкої артилерії ворога, тому всю увагу звернули на підтримку своєї піхоти.

Ранком шостого дня боротьби ворог знову перейшов у наступ, який було відбито. Симон Петлюра вирішив зайняти позицію по лінії Хрещатик (головна вулиця) — Васильківська вулиця, бо за браком сил у деяких місцях ворогові пощастило просочитися в наше запілля, де наші резерви його знищили.

Гарматне бомбардування досягло свого апогею. Тисячі гранат нищили місто. Величезна заграва стояла над Києвом, який горів. Від багатьох будинків залишилися тільки руїни.

Ясно було, що малочисельні українські частини могли боронити Київ ще кілька днів, але викинути ворога з його мурів були не в силах. Це примусило штаб Гайдамацького Коша прийняти рішення: в ніч з 7 на 8 лютого (нового стилю) українському війську покинути Київ і зосередитися в районі Святошина.

О 22-й годині українські полки непомітно для ворога відійшли з позицій та рушили на Святошин (у 10 км на захід від Києва). Над Києвом палала заграва, ще вибухали гранати, фізично змучені, але повні віри в остаточну перемогу марширували українські вояки до Святошина на нові позиції.

8 лютого 1918 року вночі всі українські сили, що обороняли Київ, зосередилися в Святошині.

Московське командування про відступ українського війська довідалося тільки ранком 9 лютого, бо цілу ніч з 8 на 9 лютого українські “Вільні Козаки”, що не схотіли покидати Київ, вели бої з червоними частинами. Тільки близько 12 години 9 лютого з боку Києва до Святошина підійшла ворожа розвідка в складі кількох автопанцерників, але швидко відступила під вогнем наших кулеметів.