Всеволод Петров - Спомини з часів української революції (1917-1921)

Кримський уряд повідомив, що має вигідну для нього умову та забезпечує нам відворот з Криму без перешкод, тому розіслано нашим сотням, зніматись зі своїх становищ, передаючи їх татарам, та стягатись до Янкоя.

День першого травня святкували у Янкої товариським обідом 2 сотня та Чорна команда скорострілів "Кольта". Остання запросила на обід "старого дядька" та ще вчіпила йому червону квітку до петлиці. Штаб був при чорних.

Другого та третього травня збиралися гайдамаки з гір, купили в Сімферополі фарби та олеонафти та приводили до порядку зброю, вози та сідла.

У татарському уряді раз-у-раз з'являлися німецькі старшини та старшини татарські й російські, які очевидячки наймалися в "татари". З великим здивованням довідався я, що один з моїх товаришів по академії ґенерального штабу, бувший старшина "Лейбгвардії кінно-ґренадієрів", сам Петербуржанин, теж є у татарах та ще з'явився з півмісяцем на шапці. Виявилося, що він "кримчак" по своїй віллі десь коло Ялти.

До вечора 3-го скінчено все, полк зібрався в порядку, ранених відправлено через Сімферопіль до Джанкой та ранком 4-го серед сердечних прощань, відпроваджені татарами, пішли наші сотні з Янкої малим переходом на нові нічліги, що містились по обидвох сторонах шосе на Алушту в татарських аулах.

Що там не кажи, а берегтися проти цих наших німецьких спільників треба. Штаб же та зв'язкова сотня ліземо у саму пащу, в то село напівросійське, напівнімецьке, в якому у татарському дворі стоїть штаб німецької кінноти, яка вже захопила передовими частинами Алушту та чекає, поки закінчиться зосередження піхоти, що скупчується в Бахчисараї та Сімферополі з метою рішучого наступу зі всіх боків на Севастопіль.

У штабі зустрічають нас гостинно, відводять добрі місця коням, а нам кімнати, запрошують старшин на вечерю, за якою весело оповідає свої вражіння від нас Вехерн і нарешті досягає того, що обидві сторони втягаються в розмови, які чимраз стають більше щирими.

"Ми чули від нашої піхоти про завзятість вашої піхоти", – каже генерал, – "але не гадали, що ці властивости питомі і українській кінноті".

"Овва", – каже, зрозумівши зміст, Андрієнко, – "а хіба німецька кіннота вважає себе за пішу пішанину, ми так не думаємо"... Наш перекладчик перекладає при загальному сміху всіх.

"Але ж все", – каже якийсь другий старшина, – "не можна бути такими впертими, як, як"... – даремно підшукує слова "як запорожські гайдамаки". А наш перекладчик каже: "Та впертість і витривалість в боях і в житті питома українська риса, з якою треба завжди числитись тим, хто матиме справу з нашим народом".

Вечером збирався я надіслати зв'язкових до своїх сотень, а тому попросив начальника німецького штабу дати мені гасло. Він зніяковів та сказав, що він краще дасть мені штук зо 20 посвідок, із якими можуть гайдамаки проходити крізь німецьку сторожу.

Хай буде і так. Дістали посвідки – рішаю вислати першого зв'язкового. Цей їде верхи, але за хвильку вертає і подратовано каже, що "клятий німець не пускає та лише головою мотає, а біс його знає, що белькотить..."

Щоби виявити, що трапилося, йду пішки до німецького вартового на воротах, мовчки тичу йому перепустку – ту саму, той дивиться і каже "бітте" (прошу), значить пускає.

Питаю, чому ж не пропущено вершника? "Дорт іст нур айн українер гайдамака ґешрібен, унд кайн ворт фом пферд" (тутки написано лишень український гайдамака, але ані слова про коня). Так значить непорозуміння в тій німецькій пунктуальности.

Йду до начальника німецького штабу та кажу, щоби дав посвідку і "міт пферде" (5), бо очевидячки сучасні німецькі кавалеристи відокремлюють коня від їздця, хоча Зейдліц був проти цього.

Той злиться, але видає нові перепустки, де вже написано український гайдамака "цу пферд" (гайдамака верхи) і наші стежі спокійнесенько та без перешкод розвозять наказ для перемаршу на завтра.

Від п'ятого до семого йдемо невеличкими переходами мальовничою долиною р. Бурулча знову тим самим шляхом, по якому відходив колись з Криму кошовий Іван Сірко з товариством низовим, але тоді за його слідом горіли улуси та нісся стогін, а тепер звенять веселі та смутні пісні, сотні розбігаються на нічліги по аулах і збираються знову в загальну кольону, перевіряючи справність зв'язку та виконання маршу, бо перший же раз йдемо походом в умовах спокійного часу, так треба підучитись, а разом з тим розвозимо відозви татарського Кримського уряду, які нам дали перед виходом з Янкоя.