Всеволод Петров - Спомини з часів української революції (1917-1921)

З німецького боку був репрезентований один старшина і п'ятьох рядовиків. Старшина був в одягу штабовця, але не генерального штабу, на що я негайно звернув увагу голові російської делегації.

Не переходячи рівчака, німецький старшина чистою російською мовою запитав, чи є в російській делегації старшина генерального штабу (російська армія тоді вже зняла всі відзнаки, уважаючи їх антідемократичними, і в сірій масі нічого не можна було розібрати).

Товариш Сташков з ляконічним "вот" ткнув мене пальцем у груди та негайно спитав – чи є з німецького боку також старшина генерального штабу. Але Німець, не звертаючи на нього уваги, запитав про моє призвище та ім'я по батькові і тільки після відповів Сташкові, що зараз буде німецький старшина генерального штабу.

Один з німецьких вояків швидко, розбризгуючи в калюжах воду, подався назад до своїх окопів, а делегація залишилась над рівчаком. Довга хвилина мовчанки переривана німецьким старшиною, який вдався у лірику і сказав, звертаючись до мене: "Яка це велика хвилина – може, початок кінця міжнародньої різні й початок спокійного співжиття народів..." На це відповів Сташков трафаретною мітінґовою фразою: "Правда, давольно етой проклятой вайни!".

Тимчасом з німецьких окопів вийшов новий гурток – чотирох людей. Коли вони наблизились, ми побачили знайомого вже нам вояка, виголеного, з моноклем, чистенько олягнутого майора генерального штабу з двома золотими зубами, та ще одного старого сотника з обличчям, на якому малювалась нудьга, імовірно на його думку, задля даремно промочених черевиків. Крім цього був з ними і міцний бурш, – "ляйтнант" з виглядом людини, що повнить службу – безкритично, на приказ.

Вони підійшли та нараз віддали почесть так одночасно й так вправно, що мимоволі підтягнулись і наші; витягнулись, приклавши руку до шапок.

Після коротенької розмови поміж собою, той же німецький старшина запропонував шукати сухого переходу, щоби переглянути уповноваження сторін.

Довго посувалися ми вздовж рівчака, аж найшли напівзруйнований місток і зійшлися на сухому місці.

Німецький майор генштабу підійшов просто до мене і привітав "гер оберста", висловивши радість з приводу такої стрічі. Я удав, що не розумію німецької мови і той же штабовий старшина переклав це привітання.

Ми подали собі руки. Побачивши, що російська делегація стоїть безрадно, я сказав їм, що треба привітатися, та пішов до решти німецьких старшин, щоб подати їм руку, а потім і до німецьких вояків, які спершу остовпіли, потім твердо, як на муштрі, шаркнули ногами у важких черевиках. Щойно тоді і наша делегація почала подавати руки всім членам німецької делегації.

З вдоволенням запримітив я невдоволення на обличчі німецьких старшин, яке виявлялося ріжно, в залежности від темпераменту. Делегації почали обмінюватись документами. Німці витягнули пергамент із надрукованим російським і німецьким текстом, в якому уповажнюється майора фон Дангофа до ведення пертрактацій в справі припинення ворожої акції на фронті ґенерала Войрша. Документ був із підписом цього ж ґенерала та його начальника штабу і зі всіми печатками. Ми, кожний, витягли клаптик паперу, де той же товариш Сташков підписав уповноваження собі та іншим із рос. делегації вести пертрактації про демократичний мир між німецьким та російським народом.

Довго дивились на ці "документи" і радилися Німці, зокрема на мій, де було зазначено тільки – "технічний референт". Із їх розмови почув я фразу: "але треба і так пертрактувати, це ж революція, а мусимо мати мир..." Нарешті німецький перекладчик сказав, що – документи визнано вистарчаючими та що перше слово належиться голові російської делегації, від якої виходила ініціатива початку пертрактацій.

"Товариш" Сташков зараз же почав промову:

"...Досить цеї проклятої війни, годі вже напрацьованим рукам пролетарів убивати своїх братів. Товариші зі "совдепу", "народні комісарі" та товариш Криленко дали нам наказ миритися з німецьким працюючим людом на умовах демократичних: без анексій та контрібуцій і на праві самовизначення всіх народів. Мир!... Але мусимо ми балакати з представниками німецького працюючого народу, тому запитуємо, чи є тут представники цього народу?"

Німецький перекладчик перекладає. Довга павза – під час якої майор Дангоф просить мене як "гер оберста" дозволу закурити папіроску. На мою відповідь, що я тільки звичайний стрілець... знизує плечима і сказавши до мене по французьки – "за Вашим дозволом" – виймає папіроску і повільно закурює.