Роман Коваль - Тернистий шлях кубанця Проходи

«Пузицький вважав себе аполітичним, бо, на його думку, крім військових статутів та безумовного послуху своєму начальству, жодні політичні питання вояка не повинні цікавити. Демократизм у війську, або, як він говорив, «керенщину», з різними комітетами, вважав недопустимим. Раз дали присягу вірно служити гетьманові, треба служити, а не критикувати існуючий порядок» [96, с. 257].

Сірожупанникам було не до шмиги сліпе підпорядкування. Вони до війська зголосилися добровільно, з мотивацій ідейних, тож хотіли виконувати накази, суголосні своїм переконанням, і служити «не лише гетьманові», а й «боротись за загальне добро всіх громадян». Так вважав Василь Прохода [96, с. 257].

На ґрунті цих розходжень і виникли перші конфлікти між командиром і старшинами. Глухе незадоволення викликали і накази штабу дивізії, скеровані на викорінення в армії демократизму, лівих політичних течій та «українського шовінізму». Козаки й старшини 1-го Сірого полку «звикли до добровільної й непримусової карності» [96, с. 257].

Обурила багатьох і заборона передплачувати ліві українські газети.

Поштовхом до зростання революційних настроїв у полку стало проголошення Західноукраїнської Народної Республіки та бої з поляками, які розпочались 1 листопада 1918 року. Молодші старшини заговорили про нелегальний перехід до Галицької армії. А тут ще наспіли вістки про революцію в Німеччині і як її відлуння — творення солдатських рад у німецьких частинах, розташованих в Україні.

Готувалися до повстання і в Сірій дивізії. Відповідальним за перебрання влади у 1-му полку був курінний Анатоль Костик. Під виглядом свого дня народження він організував нараду декількох старшин, на якій повідомив, що згідно з директивою на Чернігівщині буде створено повстанську армію, до якої повинна увійти й Сіра дивізія. А в районі Білої Церкви творитиметься ще одна повстанська армія на чолі з Симоном Петлюрою.

Ось спогад про ту нараду її учасника Йосипа Мандзенка: «Виникло питання: що робити з командирами полків, яких надіслала гетьманська влада? Коли не з нами, то арештувати, — була відповідь. Того ж таки вечора було вирішено, що у випадку повстання полковника Пузицького арештовується. Виконати арешт довірено курінному Костикові, поручникові Стахівському, хорунжому Задорожному і мені. Полк мав обняти курінний Пономаренко. Насувалось ще питання, що робити з німцями, які тоді окупували Україну і були ще досить сильні, незважаючи на те що в Німеччині вибухла революція» [124, с. 38].

О 4-й годині ранку 18 листопада Василя Проходу розбудив вартовий старшина полку. Він приніс телефонограму зі штабу дивізії такого змісту: «Командирові 1-го Козацько-стрілецького полку. З одержанням цього наказую негайно прибути в Конотоп. Вагони для вантаження будуть послані на станцію Алтинівка. Начальник дивізії отаман Палій».

Про Бориса Палія Василь чув — той колись служив у дивізії курінним, але ж він ніколи не був командиром дивізії. Цю посаду обіймав генерал-хорунжий Васильєв-Чечель. Що ж сталося?!

Треба було сповістити Компуза — саме так прозвали у полку нового командира. Пузицький одразу схопився на ноги — ніби був на передовій.

— Що?! Як?! Що трапилося?!

— Приніс вам, пане полковнику, телефонограму зі штабу дивізії.

— Яку телефонограму?! Негайна?!

— Так.

— Читайте!

— «Командирові 1-го Козацько-стрілецького полку, — почав Василь. — З одержанням цього наказую негайно прибути в Конотоп… Начальник дивізії отаман Палій».

Пузицький протер очі, подивився на осавула, щоб пересвідчитись, чи той не п'яний.

— Нічого не розумію. Давайте ще раз!

Та й на цей раз нічого не второпав. Тоді полковник узяв телеграму і зачав сам читати.

— Що за чортова мати?! Нічого не розумію. Який такий отаман Палій?! Звідки він взявся?!

— Це старий капітан російської армії. Раніше служив у нашій дивізії. Його звільнили, як дивізія прибула до України, — ніби за «шовінізм» і демократичні погляди…

— А де ж подівся командир дивізії Васильєв-Чечель і начальник штабу Піонтковський?

— Не знаю…

— Ось що! Тут може бути якась провокація. Треба послати до Конотопа надійного старшину з рапортом начальникові дивізії від мене. Маєте шифр із собою? Пишіть шифрований рапорт начальникові дивізії без зазначення прізвища. Пишіть: тільки що одержав телефонограму такого змісту. Якщо ви дали такий наказ, прошу підтвердити його і доручити сотникові Гейкові…

Через годину сотник Гейко з двома підстаршинами на позичених у гармашів конях вирушив до Конотопа.