Ярослав Овад - Бо війна війною... Спомини

Наступного дня, промивши очі та сьорбнувши кави, я пішов оглянути місцевість, де ми зупинилися. Батальйон розташувався на горбі серед сільських забудов, але не знаю, як називалося це село. Людей у ньому не було. Зліва від нас залягла дев'ята сотня, справа — десята або одинадцята. Цікаво було вияснити, хто були сотенні цих сотень, і з ними, або чотовими, уточнити реальне становище. Перед нами простяглася широка долина, посередині якої проходила дорога на Штраден, а в іншу сторону вела дорога на Ґляйхенберґ. На протилежному горбі було якесь сільце. Через нього переходила дорога, що повертала до нас під прямим кутом. З обидвох боків сільця купами були розкидані ліси. Недалеко від дороги і паралельно до неї протікав потічок, на якому стояв млин. В тому млині був розташований яґдцуґ [45] Винищувальний загін із своїм командиром штандартеноберюнкером Міцінґером. В ньому також був уштуф, що прийшов разом зі мною. Якщо він був чотовим якоїсь сотні, то це значить, що там був ґефехтштанд (бойова позиція) цієї сотні. Погода була гарна на цю пору року. Не було ні дощів, ані снігу.

Не пригадую, чи просиділи ми один день без дій. Большевики почали підсувати свої передові лінії до нас, а їхні резерви проявляли активність на горбі напроти нас. Через далековид можна було бачити довіз матеріялу і перегрупування відділів. Діце послав мене в першу стодолу, з якої відкривався гарний огляд на ворога, дав мені польовий телефон і доручив керувати артилерійським вогнем. Я приглядався, як там щось довозили вантажні авта, але була горбкувата місцевість і вони десь зникали з поля зору. Зате було добре видно як піхота збиралась в одному ліску, до якого збігалися посланці зі всіх сторін. Коли артилерія стрельнула в один з означених пунктів, я поділкою на далековиді встановив скільки рисок плюс-мінус є від того пункту ло ліска, де групувався наш ворог, і передав це артилерії. Біля телефону був якийсь німець, а не наш. Коли вони попали в цей лісок і почали обстріл, вороги розбігались в усі сторони, немов кури, якщо кинути щось між них. Втікали як могли, і напевно багато їх там загинуло.

Але «ванька» також не спав. Поки я сидів за дерев'яною стіною і через діри спостерігав за ворогом, вони здогадалися, де може знаходитись спостережний пункт і почали «мацати» по мені. Пустили кілька стрільн. Одне впало перед нами, одне позаду, а третє попало в нас. Коло стодоли полетіли тріски і мушу сказати, що це дуже неприємне враження — відчувати, що в тебе летять кулі. Єдине, що хочеться зробити — це заритись носом в рів, бо після свисту наступить вибух. Добре, що обійшлося кількома стрільнами, опісля перестали. Після того ми змотали дроти і на тому завершилося.

Мабуть большевики намагалися продертися в наші лінії, бо Діце звернувся до мене з дорученням піти до млина, де перебував Міцінґер і допомогти йому з його чотою, бо він сам не дає собі ради. Ще з одним стрільцем, який мав бути мельдером між мною та Діце, я пішов до млина. Зійшли вниз і повернули доріжкою направо. Знайшли хату зі складом смачних яблук. Перекусили та взяли ще трохи з собою. Зійшли на рівнину, а далі залишилось прослизнути через лісову прогалину, яка перебувала під постійним обстрілом совєтського снайпера. На нашій дорозі майже посередині поляни лежав стрілець, вбитий снайпером. Сіли ми на краю прогалини, з'їли решту яблук, щоб не заважали в кишенях, і тоді підготувалися до стрибка на другий бік поляни, щоб дістатись до млина. Виконуючи необхідні стрибки, як це нас навчили на вишколі, ми перебрались на другу сторону і пішли до млина. Кинулось у вічі те, що в головній кімнаті, крім інших речей, було велике фортеп'яно. Звідси за кілька хвилин перед нашим прибуттям забрали пораненого хорунжого. Залишився його МП (машіненпістолє або автомат, схожий на загальновідомий «шмайсер») та два магазини, які я забрав собі, бо крім власного пістолета, не мав іншої зброї. Посидів я хвилину і запитав юнкера, в чому тут річ, що мене прислав Діце на допомогу. Він показав мені як ваньки підсовуються до млина і неможливо їх зупинити. Людей обмаль і немає доброї зброї. Ми вирішили залишити млин і я з таким звітом послав мельдера до Діце.

Перш ніж залишити млин, юнкер взяв фаустпатрон і націливши його в поле, вистрелив. Заряд вдарив в стовбур збитого дерева, під яким сиділи наші стрільці. Ми почули зойки поранених. Спробував він те саме з другим патроном і отримав такий же результат. Не знаю, як він прицілювався і чому знову попав у дерево. Забравши поранених, ми відступили з млина і ваньки напевно зараз його захопили. Міцінґер мав зі собою снайперський кріс і при переході через ліс ми бачили, як ваньки йшли з ґранатометом в штелюнґ на горбі біля батальйонного ґефехтштанд. Він прицілився і поклав двох з обслуги ґранатомета. Третій втік, коли куля свиснула біля нього. Перейшовши через ліс, ми вийшли на поле, де зустріли вермахтівців з кавалерійської дивізії, озброєних новими штурмґеверами-44. Від них дізнались, що будучи в другій лінії вони мали наказ стріляти в нас у випадку, якщо б ми почали втікати. Хотіли, щоб Міцінґер зі своєю чотою зміцнив їх позиції. Той хотів відмовитись, пояснюючи, що наказувати йому може тільки старшина з його підрозділу. Це попало на мене і я після довгого роздуму погодився.