Ярослав Овад - Бо війна війною... Спомини

Після того ми якоїсь неділі мали свято дружби — «камерадшафтсфест», на якому кожен випив багато пива. Були деякі рідні, робили світлини, грала музика. Ґеник грав на фортеп'яно. Цього дня мабуть отримали кращі харчі.

Одного вечора нас вишикували у повному оснащенні і наказали чекати. Десь з лісу напроти нас вийшла група стрільців також у повному оснащенні і йшла до якихось бараків. В ній я побачив Михайла Тягнибока, вже з відзнаками унтершарфюрера. Де він після того пропав, я не знаю. Тримали нас на дорозі протягом якогось часу. Нарешті ми помаршерували вниз до дванадцятої сотні під опіку нових інструкторів і нового сотенного оберштурмфюрера Шнеллера.

Дванадцята сотня Шнеллера

Так воно сталося, що після завершення рекрутського вишколу (так званого «буткампф»), майже цілу сотню перекинули на вишкіл важкої сотні. Ми стали дванадцятою сотнею. В полку 4, 8 та 12 сотні є важкими і їхнім головним озброєнням є важкі скоростріли і ґранатомети. Важкі скоростріли — це ті самі скоростріли, що у звичайній стрілецькій сотні, але вони мають лафети — станки, що роблять їх вогонь більш точним. Крім того, мають оптичні прилади для прицільного обстрілу, запасні цівки (люфи) для швидкої зміни і далеко більше патронів. Ґранатомети переважно були 81 мм, а наприкінці додали нам ще важкі 120 мм. І знову сотня розмістилася в трьох бараках, які були на самому кінці рінґу напроти кіна і великої залі. Я попав до чоти скорострілів, а Ґеник до ґранатометів (четверта чота). Сотенним був уштуф Шнеллер, високий, але вже не такий «лялька» як перший. Яким був вишкільником, годі було точно знати. Бачили ми його, коли виїжджав з нами в поле на коні та коли приймав звіти. Любив випити і казав прикріпити перед бараками гасло, що «12 сотня так добре стріляє, як п'є». Коли добре напивався, то заходив до нас і лягав на будь-яке ліжко, а ми з того мали потіху. З підстаршин нашим був уша Зісс, був ще один незграбний штурман, але мусіли ще бути й інші, яких прізвищ я собі не пригадую.

Була вже осінь і дні ставали короткими. Щоденно ми вставали досвіта і в пітьмі маршерували в поле, все ще вживаючи дреліхи. Ті, що несли лафети, могли під ними зігрітися. Також пітніли ті, що несли ґранатомети, розібрані на три частини, кожна з яких була досить важка. Уша Зісс показав себе доброю людиною та добрим інструктором. На фронті під Ґляйхенберґом побачив я його як уштуфа. Мабуть за його здібності його послали на старшинський перевишкіл і підняли у званні. Нормально дійти з уші до уштуфа неможливо. Тепер крім початкових вправ, прийшла ще наука застосування важкої зброї і більше годин припадало на теоретичне застосування, вивчення прицільних таблиць, перестріл через голови своїх військ, стріляння поміж люками, тобто між лівим і правим крилом своїх військ, і тому подібне. Очевидно, що ґранатомети були для стрільців новинкою і заняття позиції для стрільби займало багато часу, але збагачувало стрілецькі знання. Все йшло до того, щоб якнайшвидше це виконати, а постійні вправляння сприяли цьому. Також були виснажливі марші і зранку ми маршерували, продовжуючи спати на ходу. Коли колона затримувалася, тоді ми пробуджувалися, вдаряючи шоломами в плечі тих, що йшли перед нами. Також була проблема зі співом та виконанням команди «лягай», які були хлібом насущним кожного вишколу. Справа ускладнювалась тим, що наше оснащення було важчим і бідні стрільці другі номери з лафетами не могли так швидко падати і вставати як інші. Думаю, що цю проблему мали і в ґранатометній чоті. Цього не можна ставити як приклад, але трапилося, що коли Шнеллер надто гонив хлопцями, то одного разу на бойових стрільбах хтось із них пустив кулю йому над головою. Від того часу він набрав трохи пошани до нас і злагіднів. Очевидно зараз зібрав всю сотню і шукав винних. Спочатку погрожував, а пізніше виправдовувався і пояснював, що це його функція, щоб нас щось навчити і вишколити, так само як інші німецькі відділи. Просив, щоб не вважали йому цього за зле. Ніхто не признався і з часом ця справа затихла.

Одного разу, застосовуючи своє знання, ми обстрілювали якусь ціль не певній віддалі. Якось скорострільчик чи навмисне, чи з неуваги почав стріляти по електричних дротах високої напруги. Порвав дроти, які впали на землю і викликали пожежу. Мабуть поїхала вогнева сторожа гасити чи то траву, чи сіно. Цей випадок приніс великі неприємності, бо до Шнеллера приїхали цивільні та військові начальники, проводили якесь розслідування, але нічого з того не вийшло.