Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Та поведінка Андріянова мене дуже здивувала і я дуже пильно подивився на нього. Але ані на обличчі, ані в очах непомітно було ніякого лукавства. Андріянов говорив щиро і співчутливо.

— Ні, проситися я не буду, — подумав собі я, — на такі слова як «прозьба» в мене ані язик, ані рука не підніметься. Краще я це озаглавлю «Заявою» і напишу так, як воно звучить у протоколах допиту.

Так я і з'ясував Голові Президії Верховної Ради, посилаючись в основному на те, що в мене немає ані вбивств, ані участи у боях і що я не займав ніякого керівного поста. Тому прошу переглянути вирок Трибуналу і відмінити вищу міру покарання.

Андріянов прочитав мою заяву і здивовано подивився на мене.

— Так у тебя нет убийства? — сповнений здивування, запитав він.

— Ні, немає і ніколи не було, — спокійно відповів я.

— А где ж ты научился так ловко бить?

— Якщо хто дуже проситься, то одлупити можу, а вбити не можу.

— Да, понимаю, понимаю, — наче б сам до себе, сказав Андріянов. І більше вже нічого не питав.

Я сів на своєму місці біля Бухала і Гуменчука. Ці два молоді хлопці відразу віднеслись до мене по-дружньому. Я разом з ними спав, їв і найбільше розмовляв. Вони поінформували мене про кожного смертника нашої камери. Більшість з них на слідстві вели себе дуже погано. Вони сипали всіх підряд і нарешті засипалися самі аж на вищі міри. Деяких взяли у бою тяжко раненими і вони трималися добре.

— А де ви були, в сотні? — запитав я їх обох.

— Ні, ми були в оперативній групі Омелька, — гордо відповів Бухало.

— А що ж це за група? — запитав я.

— Це була оперативна група СБ, — гордо заявив Бухало.

— Де ж ви бували зі своєю групою і кому підпорядковувались?

— Ми в основному оперували на північній частині Рівенщини, а підпорядкувалися Далекому, — відповів Бухало.

— То ви, мабуть, знаєте і Верещаку?

— А як же, знаємо.

— А, випадково, ви не знаєте Миколи, того що раніше був провідником округи «Б», яка займала всю Житомирську область і північну частину Київщини?

— Це, мабуть, ви маєте на увазі того Миколу, що втік із Житомирської тюрми? — уточнююче запитував Бухало.

— Так, того самого.

Бухало, подивившись на мене довгим питливим поглядом, сказав:

— 3 ним трапилося велике горе. Верещака доручив Омелькові, а вірніше кажучи нашій групі, арештувати і допитати його так, щоб він признався, з яким завданням його випустили з тюрми і направили в наше підпілля. Отож ми його арештували і допитували.

— І що ж він вам сказав?

— Нічого, це залізний чоловік. Йому просто на вогні до колін спалили ноги і однак він не сказав ані жодного слова. Він до самої смерти клявся вірністю ідеї українських націоналістів, а наприкінці сказав: «Ви ще колись взнаєте, хто такий Верещака».

— І так ви його й замучили?

— Так, він помер.

— О, який страшний кошмар та підпільна робота, це одна гидь, — подумав собі я, — у такій боротьбі ніхто не знає коли, де і як він кінчить.

— Бувало в нас ще й страшніше, ніж з тим Миколою, — сумно сказав Бухало.

— А що ж ще може бути страшніше, ніж бути замученому на смерть своїми друзями по ідеї?

— А ви знаєте, що було в окрузі Енея взагалі, а зокрема в моєму рідному Дермані? — запитав мене Бухало.

— Ні, не знаю. Я на тих теренах не бував.

— А у нашому селі Дермань СБ, а вірніше кажучи, Смок замордував, спалив і потопив у криницях найкращих людей нашого села. Він не винищував цілих сімейств, ні, він лише з кожної найбільш національно свідомої і відданої національним справам сім'ї, висмикував когось одного і нищив, як сексота ЧК. Ось таким зверхковарним чином він перетворював наших найкращих друзів у ворогів, він штовхав у обійми наших ворогів тих, що довгі роки були опорою нашого визвольного руху. Ось, приміром, я перебував на півночі Рівенської области в оперативній групі СБ, а мого рідного брата Смок замордував за придуману співпрацю із ЧК. І це в нього не випадок, а це система. Він калічив в основному ті родини, в яких хтось, хоча б один член родини, займає якийсь важливіший пост у національному русі.

— А все ж таки, в нього повинні бути хоча якісь більші мотиви на ті його зверхзлочинні дії, — сказав я.

— Мотиви!? Зараз я вам оповім про мотиви, — сказав Бухало. — «Мотиви» в нього були. Ось, приміром, в нашому Дермані одного разу було так: невелика група чекістів на краю села зайшла до однієї хати вечеряти. Люди пригостили їх, не питаючи, хто вони і звідкіля, так як і завжди в нас ведеться. І раптом про це хтось доповів Смоковій любовниці, яка у підпіллі проходила за його дружину, а та оповіла Смокові і сама забажала піти з боївкою СБ, яка завжди була в охороні свого шефа, і пополохати тих зухвалих чекістів. Смок, звичайно, згодився на ту «операцію». Хату обстріляли. Чекісти повтікали. Один лише чекіст із переляку забув свою планшетку. Любовниця Смока підібрала ту планшетку, і навіть не дивившись, принесла її свому любаскові. Смок швидко розглянув всі папери, які були в тій планшетці, і знайшов там якраз те, що йому найбільш потрібно, там був список всієї аґентури ЧК в селі Дермані. В отой список аґентів були занесені члени найвидатніших націоналістичних сімейств нашого села. Були навіть і їх доноси. Оце ж той список і був незаперечним мотивом для арешту, знущань і смерти тих людей. Ті Смоківські «незаперечні мотиви» і його розправи схвилювали всю Крем'янеччину і Рівенщину. І ось одного разу сповістили Смока про те, що у районі Мізоча на хуторах відбудеться конференція НВРО, отже йому доручили забезпечити охорону тих хуторів. А по всіх стежках і доріжках виставили секретні пости, про які Смок не знав. Ті секретні пости затримували і обшукували всіх тих, хто йшов або їхав до Мізоча або Рівного. І ось у однієї дівчини, котра йшла з Дерманя до Мізоча, було знайдено донос про місце, час і кличку тієї конференції. Дівчину затримали і відвели туди, де було потрібно. Вона відразу сказала, що ту записку їй дала Смокова дружина. Відразу зробили очну ставку. Смокова любаска, сповнена цинізмом, без особливих запинань оповіла з відтінком самозахоплення про свою аґентурну діяльність у нашому підпіллі. Із свідчення тієї любаски виявилось, що вона — кваліфікований аґент ЧК. Що вона по спецзавданні пробралася у «любаску» Смока. І що сам Смок довго був лише її сліпим знаряддям. І щойно недавно недалеко Мізоча на постою Смока вона зробила так, що по організаційній кличці до нього на явку прийшли відповідальні працівники ЧК і, перелічивши всі його злочини, зроблені за посередництвом неї, по велінню ЧК, поставили його у безвихідне положення, запропонували йому разом із своїми колеґами з ЧК працювати вже свідомо у користь ЧК. Сам Смок на очній ставці також признався. Оце такий жахливий кошмар був у нашому Дермані.