Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Але тіні замучених голодом і розстріляних будуть до того часу блукати по нашій землі, поки прилюдно народ не заклеймить словом «ганьба» всіх тих злочинців взагалі і кожного зокрема, котрі робили ті страшні злочини. А вони ще живуть у кожному районному центрі і не тільки що одержують хороші пенсії, а ще й активно прагнуть до відновлення старого, а частина з них вершить владу і понині, і продовжує вершити в ім'я уряду свої чорні справи.

Урятувати людство від небезпеки тиранії, як правої, так і лівої, може тільки демократія. Тільки необмежене право, ґарантоване законом для всіх громадян, — висловлювати, розпосюджувати і обстоювати свої думки, — дасть можливість народові контролювати і направляти політику уряду. Без наявности такого права не може бути й мови про демократію та демократичні вибори до парляменту. Там, де немає повноправної леґальної опозиції в парляменті і народі, там немає і демократії. Опозиція виконує своєрідний контроль народу над політикою уряду. Без наявности опозиції, ніякого контролю над політикою уряду не може бути. Звичайно, опозиція не потрібна ні для якого уряду, бо це завада для нього, але для народу вона необхідна. Одноголосність, або 99,9 % — це фальш, це обман, це глум над народом і над суттю демократії. Свобідний народ ніколи не обожує свого уряду і не розхвалює його на всі лади. Це робить тільки той народ, який ніяких інших прав не має крім права, а вірніше кажучи — обов'язку, хвалити уряд і його завжди «мудру» політику. Багаторічні роздуми, підсумки і аналізи привели мене до таких переконань і критично наставили як до комуністів, так і до націоналістів, виплеканих школою Донцова. І зараз за ті переконання мене не терплять ані одні, ані другі.

У 1961 році я перейшов працювати в зборочний цех на оклейку футлярів під радіоприймачі у звено Дуліби. У його звені робив Грицак Євген, Мамус і я. Дуліба був молодший від мене, середнього росту, дуже худий, але досить здоровий, жвавий і життєрадісний. Він був досить розумним, дуже здібним і добрим чоловіком, але на співпрацю з адміністрацією пішов і він. Його також затягнули в «совет актива» і наче б у жарт він участвував у тій лагерній інституції. У ОУН він був разом із Столяром у референтурі зв'язку при центральному Проводі.

Розраховане кокетство з лагерною адміністрацією і з групою Горошка мені не подобалося, але сам Дуліба, як людина, подобався. На ОУН він дивився досить критично, але думок своїх з цього приводу майже не висловлював.

Працювати з Дулібою було приємно і добре, він якось вмів злагодити із всіма. Грицак Євген просто ненавидів ОУН, але це тільки тому, що в силу обставин, перейшовши від мельниківців до бандерівців, він був там останнім колесом, а це для нього найстрашніше, бо він всюди любить бути тільки першим. Як людина Грицак непоганий і досить здібний. Він має хист до мов, до малювання, але бути в чомусь наймодернішому першим — його просто збивало з ніг.

Оце в ті роки в лагерах пішла мода на йоґів. Грицак і вхопився за них із величезним жаром своєї пристрасти. І треба признати, що він уперто і наполегливо вивчав на зубок все, що тільки міг дістати про йоґів. Довго, бідний, він ламав свої ноги, поки нарешті сів лотосом і це було для нього великою радістю. У тому плані Євген добився своєї мети. Серед українців йоґів він знав найкраще. Євген перефотографував з книжок всіх найвидатніших йоґів й вивчав їх біографії. Але все це він робив не з внутрішніх духовних потреб, а лише назовні, на показ і тому він справжнім йоґом не став і ніколи не стане.

Черговим захопленням у нього було захоплення голкотерапією. Він вивчав цю справу день і ніч, а пізніше пристрасно почав набирати собі пацієнтів і колоти їх, але згодом пацієнтами ніхто не схотів бути і у Євгена зникла та пристрасть.

У побуті Євген Грицак був дуже чесною людиною, йому можна довірити найбільші скарби і він, навіть умираючи з голоду, не взяв би жодного грама, але в боротьбі за нероздільність слави і влади, він міг би вбити навіть і рідного брата. Колись було на 05-му один росіянин сказав: «Ми з Євгеном в Норильську на четвертому керували страйком». А Євген, почувши таку формуліровку, кинувся, як спечений, і майже закричав: «Хто вдвох керував страйком?!! Я сам керував, а не вдвох!!!» Та його страшна недуга на першість мені сильно не сподобалась і через те я з ним не зладив.

На деякий час він скотився до того, що став навіть культоргом отряда на сьомому, але пізніше знову піднявся на відповідну висоту і так уже й тримався до кінця, поки його і звільнили. То, що для інших було неможливим, то для Євгена було можливим. Він міг піднятися з попелу і знову стати сповненою гідности людиною.